UA RU EN

Таких бомбарів я ще не бачив. Знайшов підземний шпиталь.

Примітка! Фотографії пронумеровані згідно траєкторії мого блукання підземеллями і у статті можуть бути розташовані не по черзі.

Передмова

Останнім часом я мав купу справ, які не зовсім притаманні моєму повсякденному життю – це сприяло тому, що я багато часу проводив у мандрах, маршрутами якими я раніше не ходив і районами які до цього не досліджував детально. Кожного дня я трішки змінював свій маршрут, щоб дізнатися більше про локацію, до якої я мав їздити по справах і кожного дня я видивлявся дещо цікаве.

Одного дня я прямував через лікарняний комплекс і помітив тут старий оголовок вентиляційної шахти – одразу зрозумів, що це укриття цивільного захисту, або старий бомбарь. Тоді ще подумав – «тепер знаю де можна буде сховатися під час повітряної тривоги», і далі побіг по своїх справах.

Поки робив справи, моя допитливість не давала мені спокою, все думав, чи можна туди потрапити. Смартфон та ліхтар завжди ношу із собою, а більшого мені і не треба, тож я завжди готовий до пригод, аби тільки те укриття було відкрите та не затоплене.

Раніше я бував з Василевським у лікарняних бомбарях – тож очікував чогось подібного. Менш із тим, стан об’єкта та його призначення мені поки були невідомі, але на мене очікувала приємна несподіванка.

Доступні укриття – загальна інформація

Перед тим як покажу об’єкт, варто сказати наступне.

Не секрет, що у військовий час, коли ворожий сусід постійно обстрілює житлові квартали та критичну інфраструктуру – майже усі більш-менш придатні укриття прибрали від сміття та відкрили для громадян. Тобто більшість бомбарів у які urbex-дослідники мріяли потрапити, наразі мають відкритий доступ.

Ця можливість, як монетка – має дві різних боки. З одного боку:

для городян – кожен має можливість укриватися під час обстрілів і таким чином може зберегти своє життя;
для безхатченків – відкриті укриття стали домівкою;
для дослідників – можна нарешті оглянути більшість омріяних об’єктів, які раніше були закриті.

З іншого боку:

для городян – тривале перебування у колишніх занедбаних укриттях, які десятиріччями були осередком локалізації плісняви та грибків, можуть погрішити стан здоров’я людей зі слабким імунітетом та чутливих до респіраторних захворювань;
безхатченки знову засмічують і гидять в укриттях, що робить їх непридатними для використання за основною функцією;
для дослідників – доступність об’єкта втрачає сталкерський романтизм.

Більш прийнятним для урбаністичного середовища стали швидкозбірні модульні укриття на які я робив відеоогляд у Дніпрі. Хтось скаже, що подібні укриття не надійні. Частково це ствердження вірне – бо вони захищають тільки від ураження уламками.

Але, щоправда, і більшість заглиблених капітальних укриттів теж можуть бути уражені при прямому влучанні сучасних видів озброєння. Як доказ – мій друг військовий показував мені відео, яке він зняв на власний смартфон, коли його підрозділ робив зачистку підземного командного пункту на відвойованих територіях. Заглиблений та укріплений підземний військовий об’єкт був уражений балістичною ракетою, яка просто пробила його захисні конструкції, розташовані глибоко під землею – і як наслідок там було знищене командне обладнання і загинули воїни.

Тож якщо є можливість – ховайтеся на нижніх вестибюлях станцій метрополітену, це буде майже ідеальне укриття у плані безпеки.

З усього, що я написав у цій главі – стає зрозуміло, що усі укриття мають свої недоліки. Щоправда ворог не ставить задачі витрачати сучасне дороге озброєння на звичайні цивільні укриття. Тому будь-яка схованка все ж може врятувати Вам життя. Тож не нехтуйте своїм життям і при небезпеці пройдіть у найближче укриття.

Правила безпеки при цивільному захисті були розроблені багато десятирічь тому і до сьогодні вони майже не змінювались – тож кому цікаво можете ознайомитися з ними у моїй статті «Про це має знати кожен». А про те у якому стані мають утримуватися цивільні укриття я написав у статті – «Дещо про об’єкти цивільного захисту Німеччини».

Спуск у підземелля. Вхідна група приміщень

Отже, зробивши усі свої справи, я поквапився до бомбаря.

Перше, що мене здивувало, що над окремо розташованим укриттям немає захисного ґрунтового насипу, бо більшість бомбосховищ заглиблених на 3-4 метри мають подібне. На поверхні був частково паркувальний майданчик та якийсь склад будівельних конструкцій. Тоді я подумав, що земляний пагорб прибрали, щоб звільнити територію для господарчих потреб. Тобто ззовні взагалі незрозуміло а ні масштабу об’єкта, а ні його придатності.

Оглянув один вхід – він чомусь був зав’язаний сталевим дротом, підійшов до іншого входу – він був підпертий камінцем, тут вирішив і заходити (а про третій потенційний вхід я дізнався, вже коли дослідив увесь підземний простір). Вирішив не випробовувати долю і трішки почекав поки ніхто не дивитиметься як я заходжу в укриття не під час тривоги.

Зайшов, прикрив за собою двері, почекав кілька хвилин біля входу, прислухався. Запевнившись, що по мене ніхто не пішов, дістав ліхтар та телефон і почав заглиблення довгими вузькими сходами. Тоді вперше зрозумів, що це сховище на кілька метрів глибше за більшість типових, це пояснює, чому на поверхні немає захисного пагорба (але достатня кількість ґрунту присутня і сформована за характером існуючого ландшафту), та і взагалі не одразу помітиш цей об’єкт на території, а тим паче з повітря.

По мірі заглиблення температура значно знизилася і повітря стало більш вологим. На нижній відмітці сходів було сухо і чисто, начебто тут хтось прибрав, та і стіни виглядали так, начебто їх нещодавно фарбували. У найближчому ж до виходу коридорі встановили біотуалет – таке бачу вперше, але якщо санвузли та комунікації об’єкта не придатні до користування – то це швидке та дієве рішення. Усе це ознаки того, що це укриття, з початку повномасштабного вторгнення, привели до прийнятного для використання стану. Значить мене чекає цікавий об’єкт.

Частиною вхідної групи було розподільче приміщення у якому була величезного перерізу вентиляційна труба, на якій красувалися патріотичні написи «ПТН-ПНХ» та «РУС КАР НА…» – пояснювати, я думаю не треба, тут і так усе зрозуміло.

З розподільчого приміщення два ходи – у підсобні приміщення та у довгий коридор. Пішов у підсобку. Спочатку думав що вона має технічне призначення, бо тут явно не прибирали, але потім зрозумів, що це імовірно складське приміщення. Що цікаво – це приміщення відрізняється за висотою від основних конструкцій укриття і має тамбур який колись мав укріплені двері – таке враження, що ці приміщення прибудували до сховища пізніше. На користь цієї версії казала і велика кількість коріння дерев, що проросла всередину цього простору у пошуках вологи.

Огляд центральних приміщень

Оглянувши вхідну групу увійшов у довгий коридор з купою дверей. Найближчі приміщення були коморами і вони були завалені будівельним сміттям. Як я зрозумів, ті хто приводили до ладу це укриття, усе сміття складали у мішки і зносили для тимчасового зберігання у такі невеличкі приміщення. Авжеж фотографувати ці завали сміття я не став, бо це не цікаво. Але на початку цього коридора було кілька невеличких вентиляційних приміщень.

Зазвичай, коли я досліджую незнайомі приміщення, щоб не пропустити чогось цікавого, я притримуюсь правила «правої руки» – спочатку оглядаю приміщення, які праворуч від мого напрямку руху. Тому я не пішов далі по коридору а завернув у найближчий дверний отвір праворуч. Перше, що я побачив – це стіл на якому стояло багато баклаг з водою, а потім пройшовши ще пару кроків я потрапив у довжелезне зальне приміщення. Тут я зупинився, бо був в шоці від побаченого – вздовж кожної стіни стояли ряди з ретельно застеленими ліжками (як у казармі). Побачене мене вразило і я спочатку не розумів шо саме тут відбувається.

Серед тиші з темряви я почув звуки… спочатку подумав, що тут хтось живе або переховується. Стояв прислухався, зрозумів, що то десь у сусідніх приміщеннях крапає вода. Придивився на ліжка і побачив плями від води і побілки. Зрозумів, що тут усе готували поспіхом – тож я обережно рушив далі у сусіднє приміщення – і знову побачив довжелезне приміщення, стіл з ємностями з водою і ряди з застеленими ліжками. Десь в середині приміщення щось блимнуло – придивився, а це крісло-каталка стоїть, і від мого ліхтаря на ньому відблискнув світловідбивач.

І тут у моїй голові почав складатися пазл: територія лікарні + застелені ліжка + крісло-каталка = підземний шпиталь (або щось на кшталт цього). Рушив далі – знову бачу ліжка. І ще пару приміщень – теж саме.

І чим далі я пресувався приміщеннями – тім більше запевнявся, що це підземний шпиталь. Я не розумію, як такі умови можуть відповідати санітарним нормам для лікування, а тим більше для проведення медичних процедур. Це виглядає як найгірший сон людини, яка бажає одужання. Але це може врятувати життя, навіть у таких умовах. Чомусь згадалося як місяцями оборонці Азовсталі укривалися і жили, лікувалися від поранень у подібних підземних спорудах…

Оглянувши приміщення у середній і дальній частині укриття, вийшов у коридор з якого почав огляд. На стіні помітив два друкованих аркуша запакованих у целофанові файли і приклеєних до стіни – читаю «Кімната для зберігання медикаментів», «Маніпуляційна». Після цього сумнівів не має бути – це точно підземний шпиталь підготовлений на екстрений випадок. Заходжу – у приміщенні кілька ліжок, посередині стоїть стіл на якому якісь медикаменти, а у шухлядах під столом кілька упаковок одноразових медичних рушників. Повертаюсь довгим коридором до вхідної групи. Поруч з маніпуляційною було ще пара подібних приміщень, але їх не встигли підготувати належним чином.

Вентиляційні приміщення

На початку коридора було ще пару дверей у які я поки не зазирнув. Так і є – тут технічні приміщення. Одні двері ведуть у невеличку вентиляційну, а інші двері через кілька тамбурів у ще одну вентиляційну. Тобто обидві камери розташовані поруч, але імовірно це дві різні системи вентиляції.

Іноді у бункерах може бути декілька окремих систем вентиляції. Найчастіше укриття обладнуються двома системами: режим чистої вентиляції (забір повітря з поверхні йде тільки через механічні фільтри – позначують білим кольором), та режим фільтр-вентиляції (повітря додатково пропускається через фільтри-поглиначі – позначують жовтим кольором). За деяких вимог укриття можуть бути дообладнані системами кондиціонування повітря (охолодження гарячого повітря, якщо у зоні ураження палають пожежі – позначують червоним кольором), але я поки таких систем не бачив наживо. Ну і іноді додатково можуть встановлювати витяжну систему для технічних потреб (або як дублюючої системи). Зазвичай ці системи відрізняють по кольору повітропроводів, але тут усі системи здається пофарбували не по стандартам, а тією фарбою, яка була у наявності. Тому припущу, що тут маленькі венткамери без тамбурів – це чиста вентиляція, а венткамери з тамбурами та повітрощільними дверима – це система фільтр-вентиляція. Нажаль, жодного фільтра я так і не побачив – імовірно вони давно демонтовані як і більшість системи.

А ще я звернув увагу на те, що у загальних приміщеннях бачу нову електропроводку і навіть лампочки вже сучасні світлодіодні вкрутили. А в технічних приміщеннях навіть не прибирали – тобто, відновлювати систему вентиляції тут ніхто не збирається (це не дешева справа), якщо укриття будуть використовувати, то як на мене, тут буде нестача чистого повітря. І це прикро.

У пошуках інших приміщень

Таким чином я пройшов колом більшу частину підземного комплексу, але було відчуття, що я побачив далеко не все, тому я поверну до місця з якого починав. Я знову пішов до лікарняних палат і звідти потрапив до коридору в якому я ще не був. Тут на стіні я знайшов план евакуації з приміщень.

Дивлячись на план зрозумів дві речі:

я оглянув лише дві третини усіх приміщень і мені ще треба потрапити в деякі закутки підземного комплексу;
план на папері не відповідає дійсності, бо деякі дверні отвори вже по факту замуровані і входів до деяких приміщень я не бачив.

Але до планування я ще повернуся у кінці статті, а наразі покажу приміщення, до яких я поки не потрапив. Праворуч по коридору були два приміщення санвузлів, але стан їх був не придатний для користування – це пояснювало наявність біотуалета біля вхідної групи.

В центрі коридора був прохід до групи приміщень. У ближньому приміщені стояв лікарняний візок (погуглив як воно вірно називається – транспортувальна каталка медична для перевезення хворих зі зйомними ношами «ТПБС»), поруч була стійка для крапельниць та крісло-каталка. Побачити таке було трішки моторошно – як сцена з якогось трилера.

Дальнє приміщення було більше схоже на склад і його конструкції теж відрізнялися від основних приміщень бункера. Ліворуч по коридору був ще один еваковихід з укриття (те у якого на поверхні двері були зав’язані сталевим дротом), тут була невеличка комора з мотлохом та гасовим балоном, далі був тамбур у якому залишили старий стілець. На гору сходами підійматися не варто – там все одно зачинено. Але, на відміну від входу, через який я сюди потрапив тут у стіні була повітрозабірна решітка (напевно десь поруч ще є технічні приміщення).

Повернувшись від другого виходу, праворуч коридором вийшов до групи приміщень, у деяких стояли ліжка, деякі були порожні

Підземна електростанція

Коли я звернув увагу на повітрозабірник у еваковиході, зрозумів, що десь ще є технічні приміщення, тому я пішов їх шукати. Спершу я натрапив на кімнату, у якій стояли електричні шафи, але вони були вже порожні – усю проводку і електрофурнітуру з них вже давно порозкрадали. Також тут було пару підсобних приміщень і тамбур через який я потрапив до величезної вентиляційної камери (мені так спочатку здалося). Але коли я побачив на підлозі залишки дизельного двигуна, зрозумів, що це була не просто вентиляційна – це була камера дизельгенератороної електростанції, і виглядала вона доволі епічно.

Від самого генератора майже нічого не залишилося – тільки рама та блок двигуна на шість циліндрів. Ідентифікувати двигун мені не вдалося, імовірно він був або від вантажівки, або від великого трактора. Також тут були залишки вентиляційної фурнітури, на стіні висів бак (імовірно з мастилом), а паливного бака вже не було. У дальній частині камери майже цілком (окрім електричного двигуна) зберіглося величезне вентиляційне устаткування.

Мабуть, варто пояснити як все це працює. Оскільки потужний дизельний двигун має охолоджуватися і викидати неймовірну кількість вихлопних газів і тепла – підземні генераторні приміщення зазвичай роблять відокремленими через тамбур-шлюз з герметичними дверима від загального простору бомбосховища, щоб люди в укритті не задихнулися. В камері облаштовується потужна автономна припливно-витяжна система вентиляції, яка охолоджує приміщення і двигун, і витягує гази на поверхню.

При відсутності зовнішнього електропостачання, подібна електростанція могла забезпечувати електрикою цей підземний об’єкт кілька днів – навіть безперебійно, до поки не скінчилося б паливо.

Система кондиціонування

Оглянувши дизельгенераторну – пішов дивитись решту приміщень, бо на плані бачив і третій еваковихід. Але мою увагу спочатку привернули повітропроводи які вели у якісь приміщення. Слідкуючи за комунікаціями прийшов до ще однієї вентиляційної. Тут на підлозі був склад будівельного сміття та старих вентиляційних труб.

Сам вентиляційний блок складався з загального приміщення та трьох камер – тож я по черзі став заглядати у кожну:

перша камера містила у собі вентиляційне устаткування;
у другій камері я побачив дещо схоже на плаский фільтр, але придивившись уважно зрозумів, що це радіатор охолодження;
третя камера виявилася повітрозабірною (через неї у систему затягує повітря).

Тобто я, нарешті, вперше у житті побачив кондиціонер вбудований у систему вентиляції бомбосховища. Це саме та система про яку я писав вище – яка може охолоджувати повітря яке потрапляє ззовні. Судячи з «жовтого» кольору вентустаткування та повітряпроводів (фото 53 та фото 54) – система кондиціонування є частиною фільтро-вентиляційної системи цього бункера.

Останні приміщення. Висновки.

Залишилось подивитися ще декілька приміщень. Невеличкий розподільчий блок з вентканалами, у якому також розташували ще один біотуалет. З цього приміщення можна потрапити у складське приміщення і тамбур, який веде до заблокованих дверей. Довго я блукав цим укриттям, і нарешті це останнє приміщення. Саме за цими заблокованими дверима і знаходиться третій евакуаційний вихід з цього підземного комплексу.

Не те, щоб ця підземна споруда була величезною, але я вражений нею, бо у подібних об’єктах я раніше не бував. Авжеж виникає багато запитань щодо готовності такого укриття прийняти хворих. Місцями у приміщеннях є пліснява, далеко не в усі приміщення проведено нову проводку та освітлення, водогону немає, повноцінних санвузлів немає, вентиляційна система не функціонує. Але!

Якщо раптом лікарню буде атаковано повітряними засобами ураження – медперсонал, лежачі хворі та поранені будуть переміщені сюди. Я нарахував 32 встановлених ліжка, хоча далеко не усі з них підготовлені до вкладання пацієнтів. І це врятує багато життів. З сучасними можливостями служб порятунку і відсутності загрози окупації місця де розташоване це лікарняне укриття – довго перебувати у цьому сховищі не буде потреби.

Усе, що я побачив, розраховано на перебування всього лише на кілька днів – а більшого, мабуть і не треба. І дай Бог, щоб не було потреби скористатися цим тимчасовим прихистком. Саме тому з міркувань безпеки я не хочу розкривати місце розташування цього підземного шпиталя.

Мені стало цікаво у яких роках було збудовано це укриття – для цього я відслідкував історичні шари супутникових знімків на сервісі oldmaps.dp.ua. Єдине що мені вдалося з’ясувати, що цей об’єкт було збудовано на початку 1970-х років (принаймні у 1975-му об’єкт вже був готовий).

Вже працюючи над статтею вирішив з’ясувати у яких приміщеннях мною було зроблені фотографії, для цього став ретельно розглядати план який зображено на фото 35. Намагаючись ідентифікувати місця зйомки – стало зрозуміло, що планування на схемі має багато відмінностей від реального стану укриття (згадалося, що коли ходив там – бачив замуровані дверні отвори), а деякі приміщення взагалі не зазначені на плані (приміщення дизельгенераторної). Тому я передивився відзняте мною відео (там я знімав майже усі приміщення, окрім декількох завалених сміттям комор і старих санвузлів), щоб зробити більш коректну версію планування.

Актуальна схема планування підземного укриття, яке я досліджував.

Умовні позначки:

Білі секції – основні приміщення укриття;
Жовті секції – технічні приміщення;
Помаранчеві секції – комори і склади;
Блакитні секції – санвузли (не діючі);
Червоні хрести – приміщення призначені для медичних потреб;
Сині цифри – розташування точок фотофіксації і номера фото.

Як на мене – це не типова споруда, крім того я виявив наслідки перепланування та добудови додаткових приміщень до основного об’єму укриття. Є імовірність, що перепланування та добудову було зроблено у 1983 році, бо на супутникових знімках ділянки де розташовано об’єкт я спостерігаю деякі відмінності. Але тоді чому планування на фото 35 має стільки неточностей, чому його не виправили? Імовірно його було взято з оригінального проєкта без урахування змін, або що гірше взято зі старого плану БТІ.

Що до місткості цього укриття. Якщо за нормативами лише 20% мають бути місця для лежачих (тут їх 32), тоді відповідно тут має бути плюс 80% сидячих – це 128 місць для сидіння. Тоді за розрахунком це укриття готували на перебування 160 людей (і хворих і персоналу включно). Але, я зробив обчислення виключно з кількості встановлених ліжок. Нормативні же розрахунки обчислюють від площі основних приміщень укриття – 0,6м² на людину. Під землею складніше орієнтуватися у просторі, але я спробую визначити приблизний розмір об’єкта – за моїми відчуттями площа сховища складає приблизно 24х36 метрів (включно з прибудованими приміщеннями), це більше 800 м². З них приблизно 350 м² можна вважати основними приміщеннями (допоміжні, технічні і сантехнічні приміщення не враховуються) – 350х0,6=210 людей – це максимальна кількість людей, які можуть перебувати в цьому укритті кілька днів.

І на останок. Нажаль я не так часто пишу великі статті про дослідження об’єктів, але я регулярно роблю невеличкі дописи у моєму Телеграм-каналі «Той Самий Вейссман». А також, будь які об’єкти на яких я бував, або мої публікації чи відео можна обговорювати у дружньому чаті.