UA RU EN

Канатна дорога у Дніпрі

Трохи більше 15-ти років тому в місті Дніпро, як частина рекреаційної інфраструктури, функціонувала унікальна інженерно-транспортна споруда – пасажирська канатна дорога, яка в період пляжного сезону з’єднувала правий берег міста Дніпро з центральною частиною Монастирського острова.

Наразі вона давно занедбана, але жителі міста все ще з ностальгією згадують про її роботу.

Історія канатної дороги

Ідея міського керівництва з’єднати правий берег Дніпра з Монастирським (Комсомольським) островом виникла у 60-х роках, і зумовлювалася тим, що це розв’яже проблему подолання великої відстані для пляжного відпочинку городян з боку нагірної частини міста. Про це стало відомо з опублікованої статті в «Дніпровській правді», що вийшла у 1966 році.

Розробку індивідуального проєкту такої знакової для міста споруди довірили конструкторам Анатолію і Ларисі Бобровніковим та архітектору Едуарду Чубарову (проєктний інститут «Дніпроцивільпроєкт»), а реалізацію – місцевим промисловим підприємствам (ДЗМО, завод Бабушкіна, Південмаш). На будівництво пішло всього 2 роки. Терміни були настільки стислі, що будівництво «нульових циклів» почалося ще на стадії проєктування.

Урочисте відкриття канатної дороги над Дніпром відбулося у травні 1968 року. Вартість проїзду в один бік приблизно становила 20 копійок (за радянських часів), а пізніше – 1 карбованець.

Характеристики

Правобережна станція розташувалася поруч із кафе «Хвилинка», за адресою вулиця Дмитра Донцова 2, а «приймальний» майданчик розташувався в пляжній зоні Монастирського острова. Маршрут «канатки», довжина якої становить 717 метрів, перетинає вулицю 6-ї стрілецької дивізії, залізничні колії, приватний сектор, вул. Набережну Перемоги і, звісно ж, Архієрейську протоку (частина річки Дніпро між правим берегом і Монастирським островом).

Конструкція канатної дороги, без урахування машинного залу і кінцевої платформи з величезним «зворотнім» валом (та, що на острові), розміщується на 9 опорах (10 включно з пілоном острівної станції). Тривалість поїздки становила 10-11 хвилин, а середня транспортна продуктивність становила 1200 осіб на годину (дані з відкритих джерел і не перевірялися).

«Кабінок було або 89, або 90 за номерами, швидше за все – друге, хоча пропуски були, але не я бачив. Ще була службова кабінка, у неї не саджали, здається червоно-жовта, і заварена доверху. Я ріс звідти в кварталі. Службова дуже запам’яталася, і вона весь час їздила» – спогади дніпрянина.

На старих фото видно, що місткість кожної кабінки була розрахована на масу приблизно двох осіб (найімовірніше, саме стільки встигало в неї встрибнути, а якщо ще й із дитиною, то можливо й 3-х).

Важливо зазначити, що біля станції, розташованої на високому правому березі, також звели 32-х метровий панорамний оглядовий майданчик, (і до того, як він не заріс деревами) з нього відкривався чудовий краєвид на рекреаційну частину острова і на лівий берег Дніпра. Майданчик давав змогу розташуватися 12-15 відвідувачам одночасно.

Особливості канатної дороги

Вітрильний спорт – невід’ємна складова традицій міста Дніпро (тоді ще Дніпропетровська), тому в Архієрейській протоці розташовуються кілька водноспортивних баз і яхт-клубів. Для власників великих яхт із високими щоглами, будівництво цієї інженерної споруди додало в навігацію цікавий «атракціон» – потрібно було встигнути пройти яхтою між двома рухомими люльками канатної дороги.

З особистих спогадів – в останні роки роботи «канатки», вона користувалася особливою популярністю в екстремальної молоді – любителі гострих відчуттів вистрибували з кабінок у протоку (з висоти приблизно 10 метрів), а потім пливли на пологі береги острова, і знову купували квиток на «канатку», щоб повторити стрибок у води Дніпра.

Чому закрили канатну дорогу в Дніпрі?

Офіційного закриття цієї унікальної інженерно-транспортної споруди як такої – не було. У 2000-х її намагалися «реанімувати», передавши під управління приватній кампанії, але очікування прибутковості останньої – не виправдалися. З огляду на її довгі простої і без вкладення грошей в її утримання, її довели до максимального зносу, що межує з аварійним станом, після чого її просто перестали експлуатувати. Машинний зал закрили на замок, благоустрій занепав, і майданчики поступово стали заростати деревами.

Цю транспортну споруду кілька разів передавали на баланс різних організацій (як комерційних, так і комунальних), але не для її реконструкції, а як балансову ТМЦ (товарно-матеріальну цінність), яку не так-то просто списати.

Наразі відомо, що територію, на якій розташована правобережна станція канатної дороги, та оглядовий майданчик уже передано комерційному забудовнику, а це може означати тільки одне – незабаром почнуться роботи з демонтажу цього знакового для міста об’єкта та будівництва зовсім іншого.

*Відскановані фото взяті у Alexander Volok. Детальніше тут.

Дякую Den Weissman за поміч у підготовці статті.