UA RU EN

Гарбологія - побічний ефект сталкерства

Досліджуючи місто та його занедбанки я постійно щось знаходжу – це сталкерскій хабар як він є. Для когось це сміття серед іншого сміття, а як на мене це – цікавинки! То така-собі легка версія гарбології з історичним напрямком (або як її називають «сміттєва археологія»).

Але чи варто було з цим заморочуватися?

Дивіться та читайте, а потім вирішуйте – чи це сміття, чи частка історії. Так чи інакше – я віддав цю знахідку у фонди Музею історії Дніпра – може колись вона стане невеличкою часткою майбутнього залу присвяченого індустріальному розвитку мого міста.

У вересні минулого року я трохи «погуляв» з @brodyaga_stalk на занедбаній промці металургійного заводу, а саме на старопромисловій території НТЗ. Завітали ми у бомбосховище (посилання на допис з локації @brodyaga_stalk у інста), яке близько року було напівзатоплене водою, але наразі воно стало майже сухим, тож ми вирішили оглянути його.

Знайшли ми там кілька цікавинок, в тому числі і ці світлини. Ці артефакти дивом збереглися від затоплення – бо вода не дійшла до полички де вони зберігалися буквально на 12-15 сантиметрів. Що саме було на тих світлинах було важко зрозуміти, бо від тривалого впливу вологи фотопапір все ж таки сильно відсирів, бо усе геть злиплося в одну пачку.

Оскільки я більше 20-и років практикую плівкову фотографію – я вирішив за можливості спробувати врятувати хоч якусь інформацію з цих знахідок. Але процес цей довготривалий.

Приніс додому цей сталкерський хабар. Роздивився і зрозумів, що пошкодження неминучі (висока якість паперу може витримати вологу, а от надтонкий шар фотоемульсії – дуже вразливий). Але спробувати все-ж варто, а раптом там щось цікаве.

Якщо комусь доведеться знайти пачку залиплих фотографій – тому вважаю за потрібне трохи описати процес реанімації.

Знайшов вдома велику ємність для води, зробив слабкий мильний розчин кімнатної температури (варто зауважити, що важливо використовувати органічне мило, наприклад звичайне господарське мило без ароматізацій, а не хімічні миючі засоби), поклав туди цю пачку фото. Папір по мірі насичення водою має роз’єднатися один від одного. Загалом мені довелося тримати ці фото у воді трохи більше доби – так сильно вони були склеєні. Потім я обережно їх розділив та обережно відмив від зайвого бруду м’яким пензлем, промив повільно-проточною прохолодною водою.

Перший етап пройшов навіть краще ніж я сподівався, але саме другий етап «сушка» є вирішальним, бо саме після нього буде зрозуміло чи втримається фотоемульсія на папері після тривалого відсирівання. Прогнози, як на мене, не втішні…

Мені пощастило, що більшість фото були у кількох екземплярах і я міг спробувати різні варіанти сушки на більш пошкоджених фотокартках, тим самим зберігши більш інформативні екземпляри.

Варіантів сушки у мене було лише два; нагрів електроглянцевателем та звичайна сушка на прищепках (як сушка білизни). Другий варіант довгий та ще від нього деформує папір. Тому вирішив спочатку спробувати глянцевателем – це і швидше і папір під час сушки майже не деформує. Після першої же спроби виявилося що фотоемульсія в дуже поганому стані і вже зовсім не тримається на папері – просто осипається. Більшість зображення тестової сушки, нажаль, залишилося на глянцевателі, тож мені ще довелося відмивати цей прилад.

Отже мені залишився тільки один вихід – звичайна сушка. Розвісив усе на балконі на дванадцять годин.

Після сушки почав сортувати знімки. Налічив 18 світлин, усе решта їх дублікати різної кількості. Стан різний – від поганого, до безповоротно пошкоджених. Обирав більш-менш цілі – решта, нажаль, пішло у смітник…

Але надалі обрані світлини ще треба вирівнювати, але без нагрівання (згадайте моє фіаско з глянцевателем).
Тож обравши менш пошкоджені екземпляри – поклав їх серед сторінок великої книги (є у мене саморобна книжка яку не шкода), щоб вирівняти фотокартки – таке-собі пресування (так листя дерев в дитинстві сушили).
В такому стані мої «пацієнти» провели десь два тижні допоки не стали рівними і не перестали закручуватися.
Але, як я і казав, фотоемульсія дуже пошкоджена, тож зображення трохи осипалося. Стан пошкодження деяких світлини приблизно від 15% до 30%.

Десь чув, фотоемульсію що осипається можна фіксувати аерозольними лаками чи клеями, але є ризик зробити гірше бо в деяких лаках є активні хімічні речовини, які не на користь фотозображенню. Тобто можна це робити тільки перевіреними засобами, але у мене таких не було… тай часу теж не було – треба було поспішати з диджіталізацією, щоб врятувати якомога більше.

Цими світлинами зацікавився мій друг Святослав Чирук – відомий історик та співробітник Музею Історії Дніпра (він як і я трохи цікавиться промисловою історією міста Дніпра та області). Домовивися з ним про сканування. Оскільки а ні в мене, а ні в нього зайвого часу немає – частину фото відсканував Святослав, а частину сканував я*.
(* – пан Олександр Волок – не матюкайся, авжеж ти краще за нас скануєш, але тут особливий випадок, тай твої сканери чистішими будуть).

Оскільки усі фото та їх дублікати мали різний ступінь пошкоджень я вирішив після сканування попрацювати з цими матеріалами фоторедакторі. А саме взяти скани усіх ідентичних дублікатів і накласти їх один на один пошарово, а потім видаляючи пошкоджені ділянки на кожному шарі (на різних фотокартках вони майже не співпадали), залишати тільки інформативні ділянки – таким чином можна відновити максимум інформації. Гарна ідея – але, нажаль, не всі фото можна відновити цілком, бо деяких по кілька екземплярів, а деякі в одному екземплярі, тай пошкоджень багато.

Авжеж я міг би спробувати зробити повну цифрову реставрацію цих світлини, але не став – це дуже довгий та кропіткий процес, тай не стояло такої задачі. Мені вони подобаються пошарпаними – це таки вплив часу та подій.

Що на знайдених світлинах?

Завдяки тому, що одна світлина була підписана – було нескладно зрозуміти що саме відбувається на цій серії фотографій. Навіть датування залишилось. Тож раджу і вам завжди підписувати свої роздруковані фото – це допоможе вашим нащадкам писати вашу історію!

Такий напис був на світлині (російською мовою):

«Вручение почётной грамоты Президентом Верховного совета Украинской ССР министром МЧМУССР т. Куликовим в день празднования 50-ти летия мартеновского цеха 5 мая 1984 г. тов. Шевченко Г.Г.»

МЧМУССР – Міністерство чорної металургії Української радянської соціалістичної республіки

т. Куліков – був не просто “товариш”. Мені вдалося ідентифікувати персону – це Куликов Яків Павлович (посилання на персону у Вікіпедії).

Я (вибачте) не совкодрочер – тож мені видатні партійні заслуги цієї людини не цікавлять. Але що для мене важливо у цій персоні – що він насправді був видатним металургом. Велику частку свого життя (з 1938-го по 1956-тий роки) він присвятив праці на заводі «Азовсталь». З 1956-го по 1965-й роки працював в управлінні чорної метларгії України (тоді ще УССР), а після 1965-го року був міністром МЧМУРСР. З 1981-го року вийшов на пенсію і проживав у місті Дніпропетровську (тепер це місто Дніпро). В 1995 році помер і похований на Запорізькому цвинтарі Дніпра.

Куліков був видатним діячем, але інформації в мережі про нього мало. Тож знайдені дніпровськими сталкерами світлини – це є невеличкий внесок у особисту історію цієї персони.

Що до металурга Шевченко Г.Г., якому вручали грамоту – про нього мені нічого не відомо. Скоріш за все – він передовик або ветеран виробництва. Сподіваюсь – хоч якась інформація про нього зберіглася у музеї НТЗ.

Що до інших фото – вони зняті в той же день – тобто це ціла серія, їх імовірно знімав фотокор заводу. Керівники заводу та начальник цеха проводять оглядову екскурсію пану-міністру.

Цікавими також є кілька світлин бригади, яка виконувала ювілейну плавку сталі – вони позують біля мартнівської печі в нагрудних стрічках з написом (російською) «УЧАСТНИК ЮБИЛЕЙНОЙ ПЛАВКИ»