Vasilevsky Urbex
Кочубеївські штольні (Кочубеївська копальня)
Занедбана копальня залізної руди – Кіровоградська область, Україна.
Кочубеївська копальня (або Кочубеївські штольні) – історичний промисловий об’єкт в Україні. Розташований на землях, які колись належали дворянській родині Кочубеїв, одній зі старовинних та впливових династій в історії держави. Щоб потрапити до цього цікавого місця найзручніше почати подорож з Кривого Рогу. Поїздка займе приблизно півгодини з центру міста (автостанція Терни) любою маршруткою в напрямку Жовтих Вод до села Ганнівка. При в’їзді у село необхідно зупинитись і повернути праворуч біля пам’ятника Отаману Кості Степовому-Блакитному (координати пам’ятника: 48.2339513, 33.4610778) До центру села їхати немає потреби. Через 30–40 хвилин повільної ходи (3 кілометри) можна дістатись до об’єкту.
Минуле – штольні як промисловий об’єкт
Відкритий в 1904 році для видобутку залізної руди з одного вузького пласту. Товщина його всього 1,5–3,0 м. Кар’єр працював з перебоями і недовго. Упродовж 1904–1906 рр. було піднято на поверхню лише 39 тис. т. руди, а в 1913–1914 рр. ще менше –11,5 тис. тонн руди. Копальня закрита з 1915 року. Штольні мають довжину 185 м, найбільша глибина до 35 м. Ззовні має вузьку форму з крутими скельними і обривистими схилами. Поруч старовинний відвал, у відкритому вигляді глибокі яри та 5-ть штолень.
Протяжність кожної орієнтовно по 250 метрів. В них вручну, за допомогою ручного інструменту, видобували лимонітовий сланець, руду вивозили вагонетками. Після другої спроби запуску почали використовувати динаміт. Невдале розташування, мала потужність і погані характеристики рудоносного пласту не дали змоги витримати конкуренцію з іншими копальнями. Власник двічі намагався запустити об’єкт для промислового використання, двічі отримував серйозні збитки і відмовлявся від своїх планів.
Хто такий власник копальні Кочубея?
Батько власника (князь Сергій Вікторович Кочубей) обирався предводителем дворянства Полтавської губернії. Мати – графиня Софії Олександрівни Бенкендорф. Дід по батьківській лінії (князь В. П. Кочубей) служив на посаді міністра внутрішніх справ, а дід по лінії матері (граф А. Х. Бенкендорф) командував Окремим жандармським корпусом. Кумівство і блат процвітали в Російській імперії.
Освіту здобував дома, в 1878 році склав екзамени при Михайлівському артилерійському училищі і зайнявся військовою службою. З 1879 року перебував у Кавалергардському полку і получив звання підпоручика, через пів року став корнетом гвардії. Через шість років пішов на підвищення і отримав звання поручика, через шість років служби нове підвищення – штабс-ротмістр. Дальше служив ротмістром (1894), з 1894 року флігель-ад’ютантом і з 1898 року полковником. Генеральське звання отримав в 1899 році і був зарахований до Почту Його Імператорської Величності. В 1911 році закінчив службу і подав у відставку.
Кочубей був одним з найвідоміших і найзаможніших власників земель в Полтавській губернії. Але постійно проживав У Петербурзі на Фурштатській вулиці, володів великим особняком. Будинок зведений за проектом Мельцера впродовж 1908–1910 років. У 1892–1894 роках служив ад’ютантом при цесаревичі Миколі, в 1890–1891супроводжував його в поїздках по країнах Сходу. У 1899–1917 роках очолював Головне управління Міністерства. Під час Лютневого перевороту його арештували матроси, але за наказом Керенського був відпущений. Одразу 19 квітня 1917 звільнився зі служби і переїхав спочатку до Києва, а потім до Німеччини. Помер і похований 4 грудня 1923 року в Вісбадені.
Кочубей мав досить велику сім’ю. Дружина – княжна Олена Костянтинівна Білосільська-Білозерська, дочка князя Костянтина Есперовича Білосільського-Білозерського, померла в 1944 році в Парижі. Княгиня Олена Кочубей не шанувала світського життя, проживала в Диканьці в історичному маєтку неподалік від Полтави.. Син Віктор (1893 р. н.), пройшов навчання в Пажеському Корпусі. Після жовтневого перевороту проживав у Франції і Америці, помер в 1953 році. Дочка надія (1894 р. н.) була замужем за графом Толстим, померла в 1967 році. Наймолодша дочка Софія (1896 р. н.) емігрувала в Константинопіль і в 1920 році померла там від тифу.
Родич-зрадник
Предок Сергія Вікторовича Кочубея Семен Петрович Кочубей писав доноси на гетьмана Івана Мазепу. У 1708 році, коли Мазепа вибрав став союзником короля Карла XII під час Великої Північної війни та повстав проти Російської імперії. Кочубей взяв участь у спільній діяльності з іншими вірними слугами Російської імперії проти Мазепи.
Кочубей писав листи і таємні доноси до російської царської влади, де викладав інформацію про дії Мазепи та його альянс із Швецією. Батько перейшов у православ’я, відмовившись від віри предків, син зрадив свого керівника – так впливають гени на поведінку людей. Його листи вплинули на створення негативного образу Мазепи в очах російського уряду. Це сприяло прийняттю рішення Петра І про знищення гетьманської влади та Чорноморського козацтва в Україні після поразки Мазепи у Полтавській битві 1709 року.
Помер зрадник у 1710 році (існує версія, що покарали козаки), його ненавиділи на Січі і не «жалували» в імперії. Після руйнації гетьманської системи Семен Петрович Кочубей не отримав того політичного впливу, на який розраховував.
Сьогоднішнє – штольні як площадка для кінофільму
Штольні стояли пусткою більше ста років. Про їх існування мало хто знав, навіть всюдисущі дітлахи не часто забігали туди у своїх справах. Ймовірно, про них би зовсім забули, а природа з часом повністю би знищила сліди людського втручання. Але в 2016 році це місце вибрали для зйомок фільму за романом Андрія Кокотюхи «Червоний».
Кінематографісти зробили дерев’яні сходи завдовжки 35 метрів в одну зі штолень (в даний час вони вже в поганому стані). За місцевими легендами, тут є найдовша штольня, яка веде аж під Кривий Ріг, а в ній підземне озеро. Хоча такі свідчення – наслідок багатої уяви місцевих жителів і їх бажання привернути до себе увагу.
Зйомки фільму тривали з 2016 по 2017 рік, у них брали участь місцеві жителі. Штольні зіграли роль шахт на архіпелазі ГУЛАГ, за сценарієм в них тут працювали політичні в’язні і елементи кримінального світу. Головний герой фільму, який у ті роки боровся за вільну Україну, підняв повстання в’язнів проти сталінських катів.
Майбутнє – штольні як об’єкт туризму?
Місцеві жителі мріяли включити штольні в один з туристичних маршрутів. Було звернення до директорки обласного департаменту туризму, почався аналіз ситуації. Однак в даний час іде війна на виживання України, держава борониться від російських загарбників. Всі ці плани відклалися на деяке майбутнє, а поки що штольні відвідують самостійні туристи. Це прекрасне місце не тільки для активних подорожей, а і для спогадів про минуле і роздумів про майбутнє.
Воно особливе тим, що знаходиться практично серед поля, і до нього можна дістатися лише по ґрунтовій дорозі. Це надає копальні індивідуального шарму: пейзаж робить його надзвичайно віддаленим і відокремленим від цивілізації місцем. Щоб насолодитися усією його красою, необхідно мати при собі потужний ліхтар та, якщо ви готові долати труднощі спуску і подорожей під землею, спеціальний одяг.
Детальніше на відео
Рекомендую прочитати