«Застигла» канатка Дніпра

Передмова

Нещодавно від керівника одного підприємства я дізнався, що ділянку на якій розташовано правобережну станцію пасажирської канатної дороги у місті Дніпрі передають (або вже передали, бо час не стоїть на місці) забудовнику. Не важливо кому саме передають і на яких умовах – результат буде передбачуваний. Тобто найближчі рік-півтора (але це не точно, бо військовий стан у країні все ж таки сповільнює деякі бюрократичні процеси) легендарну канатку буде демонтовано.

Кілька років тому ходили чутки, що цю інженерно-транспортну споруду приведуть до ладу… Але як кажуть «навіщо мертвому припарки?» (ц) – і цей об’єкт (якій ніхто врятувати не може – а насправді ніхто не хоче витрачати на нього інвестиції, гроші та час) як розпечений вуглик по колу передавали з рук в руки (про це багато писали місцеві ЗМІ – тож це не секрет). Так нічим (добрим) для канатки це і не закінчилося – тишком вирішили її позбутися, передавши відповідальність на забудовників (яким, як завжди, байдуже на думку городян та погрози петиціями).

Авжеж, дізнавшись про цю звістку я поквапився встигнути зробити власний огляд та фото-відео фіксацію фактичного стану легендарної міської занедбанки.

Про історію будівництва/розквіту/занепаду канатки я наразі не хочу писати! Про це писали багато хто, навіть і мій столичний друг Vasilevsky Urbex за моєю редакцією теж писав «коротку історію» Дніпровської канатної дороги – кому цікаво перейдіть за поcиланням. Але я хочу звернути увагу своїх читачів на деякі інші деталі, які зазвичай не обговорюються суспільством.

Тож читайте мої думки що до цього, та паралельно дивіться фотофіксацію, яку я зробив у листопаді 2023-го року.

Суперечлива унікальність об’єкта?

Дніпро (петровська) пасажирська канатна дорога збудована у 1968 році – унікальний лінійно-транспортний об’єкт, та унікальна (на час будівництва) інженерна та архітектурна споруда. Це правда, і я згоден з цим твердженням – вона цілком була розроблена за індивідуальним проєктом, і іншого такого об’єкта нема. Будівля «вокзалу» канатки на правому березі – взагалі є дивовижним прикладом неомодерністської архітектури у Дніпрі.

Тут варто пояснити за «неомодернізм», бо з 2010-х років цей архітектурний стиль називають «радянський архітектурний модернізм» (термін більш поширений у інфопросторі)!

Зараз, почувши слово «радянський», знайдуться місцеві «активісти», які будуть волати про те, що «усього радянського треба позбутися, бо декому-ніззя-ція жеж – тож, зносіть канатку нахрін!». Це цілком можливий сценарій – хіба ні?

Але насправді для «феномену» неомодерністської архітектури було натхненням два основних (несподіваних) фактори:

1-й – боротьба з надмірностями у будівництві – радянська архітектурна реформа, запроваджена у 1955-му році, яка «обрубила творчі крила» проєктувальникам (дозволяла тільки функціоналізм та утилітарність конструкцій);
2-й – архітекторам, обмеженим (реформою) у творчій діяльності довелося шукати нові джерела натхнення, якими стали мінімалістичні об’єкти Ле Корбюзьє (тобто взагалі ні разу не радянського зразка архітектура) та подібні йому, і створювати архітектуру, виразність якої набувається об’ємами та новітніми (на той час) конструкціями.

Тож яка архітектурна цінність об’єкта?

Ніяких державних нагород авторський колектив за об’єкт не отримував (хоча працювали у стислі строки та створили і справді знаковий об’єкт для міста). Дніпро (петровська) канатна дорога не має статусу «пам’ятка архітектури», або хоча б «цінна архітектура», або «історична архітектура», або взагалі «архітектура» (отакої!) – за документами це транспортний об’єкт…

А з іншого боку транспортний об’єкт теж може бути спадщиною. Чомусь у Києві і досі підтримують у робочому стані (не впевнений що він прибутковий) фунікулер… А як що до дитячих вузкоколійок України (маємо одну у себе в Дніпрі)? А про Вуппертальську підвісну дорогу і взагалі, мабуть, порівнювати недоречно (бо вона неймовірна).

Чи наша канатка –порівняно з переліченим вище, взагалі не варта уваги? Поміркуйте над цим!

З одного боку «радянського модернізма» встигли настільки багато набудувати – тож начебто нічого особливого не станеться, якщо на один-два (одну-дві сотні) об’єктів стане менше. А з іншого боку деякі об’єкти неомодернізму стали цікавими об’єктами і туристичними магнітам не тільки для місцевих, але і для іноземців (таких, як наш друг-мандрівник Ed Theman aka FastEddieDice)

Це теж спадщина. На підтвердження тому – у Київі за збереження таких об’єктів наразі виступають багато активістів (привіт діячам простору «Цегла»). Пишуться петиції, проводяться страйки і суди з забудовниками. Я знаю декого з цих людей особисто – це не «совкодрочери», це патріоти, яким небайдужі національні цінності. Також їм важлива і ця спадщина, але без клейма «радянський», бо створювали її архітектори а не партійні діячі.

Туристиний та соціальний магніт?

Я недарма згадав про київський фунікулер та об’єкти що стали туристичними магнітами – бо саме таким об’єктом колись була дніпровська канатка. Може це банально-романтизовано прозвучить, але ця транспортна артерія була таким-собі «телепортом», який переносив городян від суєти міських буднів до відпочинку. І будь хто (інженер, професор, робітник, швачка, викладачка, студент чи школяр), завдяки цій споруді (перед цим забігши у кафе за шашликом, пивом або морозивом) за кілька хвилин та 717 метрів повітряної мандри перетворювалися на пляжника, гультіпаку, спортсмена, рибалку або закоханих молодят, які будуть спілкуватися у затишних куточках паркової зони.

Цьому сприяла не тільки канатна дорога, а й вже легендарне міське кафе «Хвилинка». Цей об’єкт «общєпіта» став дивним прикладом симбіозу з транспортним об’єктом. Усі хто хоч раз їздив канаткою обов’язково згадають і кафе у яке (вже купивши квиток на переправу) забігали на хвилинку купити смаколиків та напоїв (зазвичай це алкоголь та закуски)… Я от тут подумав – може саме тому кафе назвали «Хвилинка»? )))

Та і для дітей це була дивовижна розвага – пречудовий атракціон (як на мене найкращій з усіх, що були на Монастирському острові) – летиш над містом та протокою і їси морозиво, яке тобі купили батьки, і спостерігаєш як внизу їдуть автівки та проходять вітрильники. Це дивовижні відчуття (з особистих дитячих спогадів).

Це був потужний локально-туристичний магніт. Імовірно і сьогодні, якби канатка працювала, цей об’єкт користувався би попитом. Я чув думки своїх знайомих, що навіть якби квиток на канатку сьогодні коштував би 100 гривень – вони хоч раз на місяць (а може і кожні вихідні) але їздили б нею. Хтось скаже, що 100 гривень за проїзд – це дуже дорого за 7-10 хвилин шляху… Але в цьому випадку люди купують не проїзд, а емоції. Саме емоції є основним рушієм, саме емоції примушують людей платити гроші і терпіти незручності, саме емоції могли б стати комерційним рушієм, який міг би привернути увагу інвесторів.

Свята земля – проклята земля?

Ви полюбляєте міські міфи?

Як правдиві так і вигадані – вони турбують уяву, та роблять історію міста багатшою. Дозвольте і моїй уяві сформувати новий міський міф! 🙂

/«А може постійні проблеми з канаткою пов’язані з тим, що вона проклята?»(ц)/

Тобто на усе, що збудоване на цій ділянці міської землі – накладена анафема… Авжеж я фантазую, але -імовірність такого факту цілком можлива. Поясню!

Хто цікавиться історію Дніпра, знають, що на східному схилі Нагірної частини міста, існувала Хрестовоздвиженьска (Архієрейська) церква – гарна храмова споруда у неовізантійському стилі.

Так от, ця земля (на якій згодом збудовано канатну дорогу) з 1856 року належала архієрею Катеринославському, для якого було виділено ділянку землі та будівлю для помешкання, також саме на цій ділянці було збудовано Хрестовоздвиженьску церкву (тож ця земля точно була освячена). Якщо подивитися інтерактивні історичні мапи порєкту OldMaps.dp.ua, які синхронізовані з сучасними супутниковими знімками, то на історичних шарах це місце зазначено як: 1901 року – «Архіерйский домъ», на мапах 1905 та 1915 року – «Архіерйское место», на 1913 році – «Архіерейський садъ».

На межі 1920-1930-х років володіннями церковників зацікавилися комуністичні діячі, і під приводом вилучення коштів на потреби голодуючих, радянські посіпаки вирішили конфіскувати усі багатства, що були у володіннях архієрейських. Спроба церковників врятувати частину коштовностей, закопавши скарб у Архієрейському саду, закінчилася зрадою та вилученням скарба. Невдовзі і сад був цілком вирубаний на дрова, а згодом і усі церковні споруди були конфісковані на потреби комісаріатів.

Не здивуюсь, що комуністи дивлячись на багатства релігійникив – прокльонали церкву… А церковники після масових конфіскацій та арештів прокльонали пролетаріїїв… Тож у цьому потужному конфлікті двох протилежних егрегорів, енергетика прокльонів що до цієї ділянки землі має зашкалювати.

Понівечена комуністами та наслідками Другої світової війни, будівля Хрестовоздвиженьскої церкви простояла до кінця 1960-х років. З початком будівництва на цій ділянці нового знакового об’єкта – пасажирської канатної дороги, церкву потроху демонтували.

Хіба це не символічно, що дата здачі у експлуатацію канатки і дата демонтажу церкви співпадають? Це 1968-й рік. А згодом сюди зайде будівельна техніка, і демонтує кантку і швиденько зведе на цьому місці щось нове. І знову (в інтерпритованому сенсі) історія на цій ділянці землі повториться.

У підсумку

Я не проти забудови і осучаснення депресивних ділянок міської землі – сучасне європейське місто має розвиватися. Але що до Дніпровської канатки – тут є багато протиріч що до її руйнування.

Давайте я змоделюю невеличку «суперечку» на кілька ключових питань.

– Це складно назвати туристичним магнітом – тут купа недоліків?
– Авжеж є мінуси, але і про плюси збувати не треба!
– Об’єкт не може використовуватися всесезонно.
– Так, але якщо замінитистарі кабінки на сучасні закритого типу – це можливо.
– Об’єкт має конструктивні і технічні вади, щось постійно ламається.
– Було таке, але сучасні інженерні технології дозволяють провести модернізацію механізмів.
– Цей об’єкт ніколи не буде рентабельним.
– Для маркетологів немає неможливого. Найміть СММщіка – розкрутіть/розпіарте об’єкт та підійміть платню.
– А що до безпеки?
– Так заміна кабінок та модернізація вже вирішують це питання. Хіба ні?
– Комерційна нерухомість заробить більше за канатку.
– Але комерційна нерухомість інтегрована з діючою канаткою мала би більший прибуток.

Я навмисно не хочу робити конкретних висновків, що до цього об’єкта, тому писав доволі суперечливі «думки», для того, щоб мій читач сам вирішив, чого вартує ця архітектура… вибачте – транспортна споруда.
Тож обирайте самі на чиєму ви боці у наведеній моделі.

А кому було замало фотофіксацій – подивіться цей емоційний відеоогляд.

P.S.

Готовлячи цю статтю, я згадав ще одну цікаву історію про дніпровську канатку, до якої я причетний безпосередньо. Але це вже буде тема для наступної статті – тож чекайте на продовження цієї теми.

На останок хочу нагадати Вам про мій телеграм-канал «Той самий Вейссман» – у якому я частіше роблю багато невеличких дописів. А також, будь які об’єкти на яких я бував, або мої публікації чи відео можна обговорювати у дружньому чаті https://t.me/weissman_chat

А на цим – все! Бажаю нам мирного неба!