Занедбаний басейн Дніпропетровського державного інституту фізичної культури
Якщо йти по Набережній Перемоги і не знати заздалегідь, куди дивитися, це місце легко пропустити. Ніщо навколо не підказує, що буквально за корпусами навчального закладу, заростями і парканом, ховається величезний спортивний об’єкт, який вже більше тридцяти років існує поза міським життям.
У Дніпрі його давно називають просто — басейн Інфізу. Назва залишилася ще з тих часів, коли навчальний заклад офіційно називали інститутом фізкультури, зараз він називається Дніпровський державний інститут фізичної культури і спорту.
Для довідки невелика історія про сам інститут:
Історія навчального закладу, відомого в місті як Інфіз, починається наприкінці 1970-х років. Заклад було засновано відповідно до постанови Кабінету Міністрів СРСР від 21 вересня 1979 року № 795. Вже через кілька днів, рішенням Ради Міністрів Української РСР від 27 вересня 1979 року № 468, навчальний заклад отримав нову офіційну назву — Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту, що відображало розширення його освітнього та спортивного профілю.
Згодом виш продовжував розвиватися та адаптуватися до змін освітньої системи незалежної України. У лютому 2017 року наказом Міністерства освіти і науки України № 220 заклад змінив свій статус і був перейменований на Придніпровську державну академію фізичної культури і спорту — під цією назвою він функціонує і сьогодні.
З першого погляду складно зрозуміти, що перед тобою колись був повноцінний спортивний комплекс. Сьогодні об’єкт являє собою два величезних бетонних котловани, навколо яких розташовані занедбані будівлі та залишки конструкцій. Але варто придивитися уважніше — і стає зрозуміло, що це два відкритих басейни: один глибокий, призначений для стрибків у воду, другий — плавальний, з доріжками для тренувань і змагань.
Історична довідка
За краєзнавчими публікаціями, басейн ввели в експлуатацію в середині 1970-х років, імовірно до 200-річчя Дніпропетровська. У ті роки подібні споруди будували з розрахунком на довгу роботу: спорт сприймався як важлива частина міської інфраструктури, і такі об’єкти ставали центрами підготовки спортсменів. У комплексу була власна котельня і розвинена система комунікацій, завдяки яким басейн міг працювати цілий рік — рідкість навіть за мірками великих радянських міст.
З боку басейну для стрибків у воду знаходилися приміщення, що виконували роль роздягалень і допоміжних зон. Саме вони дозволяли використовувати комплекс цілий рік: взимку спортсмени могли переодягнутися в теплому приміщенні, увійти у воду і через спеціальний підводний перехід проплисти в основний плавальний басейн, не виходячи на холодне повітря. Така система виглядала незвично, але для спортивних об’єктів того часу була цілком продуманим інженерним рішенням, розрахованим на регулярні тренування в будь-яку пору року. Саме ця особливість зробила його відомим.
У 1980-ті роки басейн став одним з головних водних спортивних майданчиків міста. Тут тренувалися студенти Інфізу, проходили збори та змагання. У міських спогадах регулярно згадується чемпіонат СРСР з плавання 1987 року, який проводився саме в цьому відкритому басейні. Для Дніпропетровська це була подія серйозного масштабу — подібні змагання приймали тільки об’єкти, що відповідали високим спортивним стандартам.
З цим місцем пов’язують і ім’я Володимира Сальникова — легендарного радянського плавця, чотириразового олімпійського чемпіона і одного з найвідоміших спортсменів свого часу. За спогадами та публікаціями, він виступав або тренувався тут під час змагань і зборів. Навіть якщо сьогодні складно відновити кожну деталь, сам факт присутності спортсменів такого рівня говорить про статус басейну набагато більше, ніж будь-які офіційні описи.
У ті роки місце жило постійно. Ранкові тренування змінювалися денними заняттями студентів, ввечері проходили секції та підготовка спортсменів. Трибуни заповнювалися глядачами, а простір навколо басейнів сприймався як природна частина студентського життя. Це був не окремий об’єкт, а продовження інституту — місце, де спорт існував щодня.
Історія комплексу закінчилася несподівано і досить прозаїчно. У 1991 році сильні морози вивели з ладу систему подачі води. Інженерні комунікації виявилися пошкодженими, експлуатація стала неможливою, а ремонт вимагав серйозних вкладень. Час виявився невдалим: країна змінювалася, фінансування зникало, і відновлення постійно відкладалося. Спочатку басейн закрили тимчасово, розраховуючи повернутися до питання пізніше, але пізніше так і не настало.
З тих пір місце поступово змінювалося само по собі. Зникла плитка, зруйнувалися приміщення, метал розібрали, а простір почали заповнювати вітер, трава і випадкові сліди людської присутності. В одній з чаш іноді накопичується вода, перетворюючи колишній спортивний об’єкт на невеликий ставок, де можна побачити качок. Високі вишки для стрибків все ще височіють над порожнечею і виглядають майже нереально — як нагадування про час, коли тут була глибина, шум і рух.
Технічні характеристики басейнів комплексу
Басейн для стрибків у воду:
- орієнтовні розміри чаші — близько 25 × 10 метрів;
- глибина — приблизно 4–5 метрів;
- обладнаний стрибковими вишками і трамплінами різної висоти;
- приблизний об’єм води — близько 1 100–1 200 м³ (понад 1 млн літрів).
Плавальний басейн:
- довжина — 50 метрів (олімпійський стандарт);
- ширина — близько 21–25 метрів;
- кілька плавальних доріжок для тренувань і змагань;
- середня глибина — 1,8–2,2 метра;
- приблизний об’єм води — близько 2 500 м³ (приблизно 2,5 млн літрів).
