Vasilevsky Urbex
Зроблено в FoxType
УкрДІАП - Занедбаний інститут органічної хімії
Покинута лабораторія у Дніпропетровській області, Україна.
УкрДІАП, він же Український Державний Науково-дослідний та проектний інститут Азотної Промисловості та продуктів органічного синтезу, колись був одним із провідних хімічних інститутів України, розташований у місті Кам’янське (Дніпродзержинськ).
Це був багатопрофільний науковий інститут, який спеціалізувався на розробках у хімічній та нафтохімічних галузях, а також займався проєктуванням, обстеженням та паспортизацією обладнання та споруд для хімічної промисловості.
Історія інституту
Історія інституту починається у 1953 році. На той час, Дніпродзержинськ нарощує обсяги виробництва і поступово перетворюється на промисловий гігант, стаючи одним з лідерів металургійної, хімічної та машинобудівної галузей. Московський материнський ГІАП, створений у 1943 році і який спеціалізувався на розробках мінеральних добрив, відкриває свою філію ГІАПу в Україні, який у 1991 році стає УкрДІАПом.
На момент відкриття, перед керівником Василем Володимировичем Святухіним¹, ставилося завдання суто проектне, а вже в наступні роки профіль суттєво розширився. Виникає необхідність у роботі з удосконалення вже існуючих технологій виробництва аміаку, азотної кислоти, аміачної селітри, метанолу та капролактаму, при цьому обсяги виробництва вимірювалися у промислових масштабах.
Великою перевагою для роботи інституту була наявність досвідченого азотно-тукового заводу (ДніпроАзот), відновленого та розширюваного після закінчення Другої Світової війни. Але не все було так добре, диктатура тотального абсурду брала своє².
Спеціалізація
Починаючи з 1963 року, керівником інституту було призначено Григорія Абрамовича Сістера, завдяки якому почалося розширення. Було споруджено нові проєктні та наукові корпуси, сформовано штат науково-дослідних лабораторій, а також спроєктовано та розміщено нові дослідні установки для досліджень. У ці роки штат налічував уже 250 фахівців, які сформували 10 лабораторних підрозділів, кожен із яких займався своїм напрямком:
- Робота у галузі виробництва мінеральних добрив.
- Вивчення впливу на газові суміші низьких температур та вакууму для космічних технологій.
- Розробка технології виробництва гідроксиламінсульфату.
- Робота над технологією отримання особливо чистих газів (водень) для орбітального комплексу «Буран».
- Вивчення очисних технологій для промислових газових викидів (промислові каталізатори).
- Впровадження на підприємство обладнання з виробництва азотної кислоти, встановлення УКБ-7.
- Відділ науково-технічної інформації.
- Технологічні дослідження у сфері виробництва міцної азотної кислоти.
- Економічний відділ спеціалізувався на прорахунку ефективності впровадження на підприємства, тієї чи іншої технології.
Важливо відзначити, що в інституті знаходився відділ виробництва скляного лабораторного посуду, а також майстерня, в якій виготовлялися необхідні деталі.
На завершені 60-х років, згідно з планами створення нового завдання з виробництва аміаку, карбаміду, рідкого азоту, діоксиду вуглецю та рідкого кисню, ГІАП починає проєктування³ Одеського припортового заводу. Вже в 1972 р. стартують роботи з пошуку майданчика для його будівництва, активну участь у якому брав тодішній директор С. Д. Мелконян, але через ДТП у березні 1973 року він помирає.
Трохи пізніше, серйозно занедужує і головний інженер інституту Василь Володимирович Святухін, залишаючи ДІАП без керівника. Керівництво проєктами переходить до заступника головного інженера Івана Івановича Барабаша, який і підписав акт вибору майданчика для будівництва майбутнього ОПЗ, а вже 1975 року його призначають директором інституту. Історію інституту закінчує син Барабаша, – Олександр.
Висновок
Протягом свого існування інститут працював над багатьма проєктами хімічної промисловості, а розробки та проєктні установки використовувалися не тільки в СРСР та незалежній Україні, а й далеко за його межами. Було видано величезну кількість патентів для США, Франції, Чехословаччини, Фінляндії, Великобританії, Німеччини, Угорщини, Румунії, Польщі, Словаччини, Куби тощо.
Детальніше про те як інститут став занедбаним – https://nashreporter.com/ru/society/istoriya-sozdaniya-i-razrusheniya-instituta-azotnoy-promyishlennosti-v-kamenskom-chast-iii
¹Василь Володимирович Святухін на момент відкриття інституту був двічі лауреатом Державної премії СРСР. Перша премія за створення промислової технології виробництва карбаміду (азотне добриво), а друга за комплекс розробок за технологією виробництва корундів (штучне дорогоцінне каміння, що застосовується в промисловості та ювелірній справі).
² Цитата з оригіналу. «А наприкінці 1958 року до Баглійського райкому партії надійшов сигнал від парторгу з приводу добірки кадрів в інституті. Запрошуючи спеціалістів на роботу, В. Святухін цікавився їхньою кваліфікацією та діловими якостями, а не національністю. Саме тому йому вдалося так швидко розпочати найскладніші проекти. Комуністи звинуватили директора у тому, що зі 120 співробітників інституту 8-10% складали євреї. За норми до 5%. Була така норма! Святухіна зняли з посади директора. Він залишився в інституті на посаді головного інженера, а головний інженер І.С. Радле-Десятник (між іншим, єврей), очолив інститут. Логікою комуністи не страждали» (перекладено з рос.).
³Проект Одеського припортового заводу, дав сильний поштовх у розвитку організації. Проектний відділ виріс до інституту.