UA RU EN

Недооцінена спортивна арена Дніпра

Мені цікаво спостерігати як розвивається місто, особливо цікаво дізнаватися історію конкретних локацій, як вони змінювалися і занепадали, потім отримували нове життя – повністю змінюючи свій функціонал. Одним з таких місць міста Дніпра є спортивний комплекс “Славутич” – дуже цікавий і, як на мене, недооцінений об’єкт.

Правду пишучи – хотів відбутися одним дописом з кількома фото у своїх соцмережах, але збираючи інформацію про цей комплекс, зрозумів, що треба систематизувати побачене і виправити деякі міські міфи і фантазії ЗМІ – тож написав цей матеріал.

Як я вперше побачив цей стадіон з пагорба парка Шевченка (гадаю це було наприкінці 1990-х років), с тих пір планував відвідати цей об’єкт, але все не було часу оглянути його (з різних причин життєвої метушні). Тай, відверто кажучи, розташований цей об’єкт доволі незручно для відвідувачів. Він хоч і в середмісті біля найбільшого (включаючи територію Монастирського острова) міського парку, але громадський транспорт біля нього не ходить, і до нього доступ є тільки з вулиці 6-ї стрілецької дивізії. Сюди або пішки, або на велосипеді, або на власному авто – така-собі непривітна для відвідування спортивна арена.

Як факт – більшість містян знають стадіон «Славутич» саме в такому вигляді (фото 2) із гумовим покриттям та напівзанедбаному стані – але за часів його побудови він був геть інакший – тому варто почати з історії цієї місцини.

Як непридатний яр став забудовою

Колись на цьому місці було «Архієрейське провалля» – глибокий яр, який отримав назву від того, що межував з садом та ділянкою землі, яка належала архієрею катеринославському. Щоправда термін “провалля” тут “притягнутий за вуха”, бо яр мав тільки один крутий ухил – якраз з боку саду архієрея, а з боку парку Шевченка (тоді він ще був “потьомкінським садом”) він був розлогий та мав не такі круті ухили – тож через нього навіть пролягало чимало стежин які вели з боку паркової зони.

1960-ті роки – це період найактивнішого за історію міста будівельного буму. Будувалися не тільки нові житлові масиви а й інфраструктура міста. У цей час активно будується набережна міста та у 1968-му році з’являється нова вулиця, яка сполучила центральний проспект міста з новою набережною (це я про вулицю 6ї Стрілецької дивізії) – вона курсуватиме вздовж залізниці через нижню частину «архієрейського провалля». Таким чином містобудівники отримують доступ до відносно придатної для будівництва ділянки яру. Тож було вирішено освоювати і цю ділянку і збудувати тут спортивний комплекс – як один з об’єктів інституту фізкультури та частину рекреаційної зони парка Шевченка. І у 1970-му році спортивний комплекс «Славутич» було добудовано.

Завдяки старій газетній вирізці (фото 8 – дякувати за перезйомку пану О. Адамчику) можна дізнатися деякі подробиці про збудований спортивний комплекс:

будувало об’єкт управління №15 тресту «Дніпроспецбуд»;
будівля спорткомплексу містить спортзал розміром 42х18 метрів та плавальний басейн на 6-ть доріжок розміром 25х14 метрів, також мала безліч обслуговуючих приміщень;
спортивний майданчик спорткомплексу має поле для футболу з трибунами, майданчики для гандболу та тенісу.

Але що до двох останніх є деякі умовності, бо на аерофотознімках я їх так не побачив на прилеглій території. Щоправда на території парку в 200-та метрах на північ звідси і досі існує окремий комплекс таких майданчиків – тож є імовірність, що саме про них і йде мова.

Також в мережі зберіглася цікава світлина (фото 9) СК «Славутич» авторства Ю. Савенкова. На фото видно багато цікавих деталей:

передній план ліворуч – будівництво трубного колектору;
передній план праворуч – декілька команд тренуються на полі (імовірно серед поля стоять бетонні кільця для комунікаційних колодязів майбутнього колектору);
середній план ліворуч – добудовується будівля спорткомплексу, встановлені будівельні риштування біля стіни де створюється мозаїчне панно;
середній план праворуч – видно Архієрейську протоку та частину Монастирського острова (тоді він мабуть ще був «комсомольським островом», хоча його історична назва «Богомолівський острів»)
задній план – цікавий ракурс на Мерефа-Херсонський залізничний міст та на промислову частину лівого берега міста. Якби фотограф взяв ракурс трішки ліворуч – ми б побачили на фото трибуни, про які писалося в газеті.

Ще кілька цікавих вирізок від Олексія Адамчика знайшов дослідник історії міста Сергій Мушенок. З цієї газетної публікації стає відомо ще деякі деталі будівництва цього спортивного комплексу:

пропозиція збудувати спорткомплекс надійшла від «Жовтневого райкому»;
автором проєкта виступив архітектор Сорін Євсей Олександрович;
початок будівництва – кінець 1969 року;
кількість глядачів стадіону за проєктом мала бути розрахована на 3000 людей,
СК мав містити три спортзали, стрілецький тир та каток зі штучною кригою;
офіційне відкриття спорткомплексу відбулося 9 квітня 1971 року.

І фото Савенкова і аерофотознімки підтверджують, що спочатку стадіон був ґрунтовим, мав іншу конфігурацію і менший розмір. Стадіон від яру відокремлювала споруда трибун, яка також мала виконувати функцію підпірної стінки як частина протизсувних заходів.

Це добре видно на знімку 1975-го року (фото 6). Цікава деталь з’являється на аерофотознімку 1980-го року (фото 7) – навкруги стадіону створюються ґрунтові дороги, а за трибунами з західного схилу яру видно якусь будівельну діяльність. У мене є версії – це або почали укріплювати схил досипанням у ущільненням ґрунтів (щоб не руйнувалися трибуни), або у яру утворився гаражний кооператив (але це малоймовірно). Щоб там не відбувалося за трибунами – у наступні роки воно виглядає занедбаним і зарослим.

Сучасний стан об’єкта

Будівля спорткомплексу майже не зазнавала змін з часів будівництва (хіба шо нові вікна встановили та робили поточні ремонти у деяких приміщеннях) – хоч вона і пошарпана, але на фасаді і досі зберіглося у непоганому стані гарне мозаїчне панно (фото 10 – щоправда воно і досі містить у собі деяку радянську символіку). Завдяки співробітникам «Управління з питань охорони культурної спадщини ДМР» (за це їм дяка) вдалося з’ясувати, що авторство мозаїки може належати художнику пейзажисту Роману Давидовичу Шустерману яке було створено у співавторстві зі його другом художником-графіком Тальским Леонідом Мойсейовичем – саме вони активно працювали над мозаїчними панно у 1970-хх роках у Дніпро(петровску).

Наразі будівля функціонує – у ній періодично займаються діти у різних спортивних секціях, але басейн деякий час не функціонує (імовірно проводяться якісь ремонтні роботи). Але мені вдалося в мережі знайти пару відносно сучасних фото басейна СК «Славутич» (фото 12).

Імовірно ерозійні процеси в яру не вперше непокоїли містобудівників – тому у 1990-х роках стадіон було капітально перебудовано. Спортивну арену не тільки збільшили майже вдвічі (фото 13 та 14), навкруги неї сформували та укріпили схили яру, збудували підпірну стіну та дренажну систему (фото 15 та 16) для відведення зливових вод. Рівень стадіону піднявся на кілька метрів (фото 18), тож під ним передбачалося зробити службові підземні споруди (роздягальні, душові, тренувальні зали), а на місті де колись були трибуни збудували трубний колектор. Під час реконструкції нова спортивна арена отримала спеціальне «гумове» покриття, також були збудовані і підземні споруди (про це варто говорити окремо).

Наразі стадіон перебуває у напівзанедбаному стані, хоча ним продовжують користуватися як місцеві жителі так і діти, які займаються у спортсекціях.
Бетонна підпірна стіна, яка захищає стадіон від зсуву ґрунту зі схилів яру, стала полігоном для чисельних графіті (фото 17). Тут є стрітарти як невідомих графітчиків так і відомого художника Zdes Roy.

Штучно створені схили над стадіоном деінде продовжують руйнуватися і обсипатися, їх стримують хіба шо гранітні валуни та чисельні дерева, які встигли тут вирости за 30 років після перебудови об’єкта. Стан дренажної системи невідомий, бо виглядає вона засміченою. На північному схилі безхатченки збудували собі шалаши для житла. На південному схилі нам вдалося знайти стежину через люті хащі, якою можна піднятися від стадіону до парку Шевченка, але ходити там не раджу, бо містами там небезпечно – можна впасти і травмуватися.

Підземелля «Славутича» – міфи та реальність

Мабуть найвідомішим міським міфом є так звані «потомкінські катакомби» – штучно створені підземні ходи у нагірній частині міста в тому числі у «потьомкінському саду» (тепер парк Шевченка), вже багато десятирічь думки про них не дають спокою дослідникам історії міста.
З того що відомо мені – вони були реальні (є історичні згадки про них які складно поставити під сумнів), вони доволі небезпечні (аварійний стан та відсутність достатньої кількості повітря для дихання), усі знають про їх приблизне розташування, але там давно ніхто не був (мабуть з 1960-хх років) і на сьогодні ніякої задокументованої конкретики про них невідомо.

Чому я згадав про цей напів-міф?

Тому що десь мені траплялася інформація, що з парку Шевченка від колишнього потьомкінського палацу один або кілька ходів вели у бік архієрейської протоки. Оскільки усі звикли від палацу йти до протоки просто на північ вниз по рельєфу парка – тож більшість дослідників вважають що саме у той бік ведуть ці таємничі підземні ходи. Але саме той бік пагорба є скелястим і ніхто б з будівельників не побажав би робити ходи у скелях.

Чому ж ніхто не враховує близькість «архієрейського провалля» на схід від потьомкінського палацу? На мою думку більш вірогідно ходи вели саме до яру, і далі стежинами можна було дістатися берега протоки.

Чому це важливо для дослідження цього місця?

Тому, що є невеличка імовірність того, що саме на межі 1960-1970-хх років при будівництві СК «Славутич» , а потім при перебудові стадіону у 1990-х будівельники могли випадково натрапити на ці старовинні підземні споруди. Може вони і не зрозуміли що це саме таке. Шкода, що перед забудовою яру не проводилися археологічно-пошукові роботи. Може б тоді сьогодні було б на один міський міф менше.

Але при будівництві у 1970-х , і перебудові спорткомплексу у 1990-х тут з’явилися нові підземні споруди, які не менш цікаві. Про них знають хіба шо відвідувачі стадіону та місцеві урбан-дослідники. Як я писав вище – під стадіоном було зроблено комплекс підземних приміщень, які мали стати гімнастичними залами (фото 20), побутовими примішеннями, душовими (фото 22), тут імовірно міг бути тир (фото 21), до цих споруд на місці колишнього розташування трибун збудували колектор, через який до підземних приміщень мали бути проведені електрика, теплотраса та водогін (фото 23), але у експлуатацію підземний комплекс так і не ввели.

Мені з другом (дякую досліднику міського середовища Andrey Woland за компанію та за світлини підземних споруд) вдалося потрапити до підземних споруд і оглянути їх. Я і раніше знав про їх існування, але тільки оглянувши їх особисто, я був здивований наскільки вони великі.

На останок

Іноді місцеві ЗМІ беруть за основу для своїх публікацій мої дописи з соцмереж, і нажаль, іноді у свої тексти вкладають зовсім не той зміст, що я вкладав. Це прикро, адже поруч з моїми думками і світлинами зробленими мною дописують хибні думки – таким чином, що необізнаний читач може подумати, що автором тих хибних думок є я.

Подібне трапилося і з моїми дописами про спортивний комплекс «Славутич» – у ЗМІ промайнуло твердження, що буцімто стадіон може невдовзі зникнути, бо забудовники бажають забудувати цю ділянку… так от – це не моя думка і я такого не стверджував.

Я мабуть повторюсь – я вважаю, що спортивний комплекс «Славутич» – недооцінений. Він ідеально вписався в існуючий рельєф міста – проєктувальники та будівельники провели колосальну інженерну роботу по перетворенню великого яру у спортивно-рекреаційну споруду. Вона виконує своє призначення. Хіба шо «Славутич» потребує трішки більше уваги та інвестицій, щоб з нього можна було зробити таку арену, яка могла б приймати масштабні спортивні змагання (обласні чи всеукраїнські) і вмістити у собі певну кількість глядачів на комерційній основі.

Пропоную вам подивитися мій відеогляд спорткомплексу «Славутич» (усе окрім інтер’єрів)

Для тих, хто зацікавився моєю діяльністю і творчістю, окрім ЮТюб канала в мене є:

Телеграм канал «Той самий Вейссман» https://t.me/denweissman
Дружній чат для обговорення різних тем та цікавинок – https://t.me/weissman_chat
Мій Інстаграм з брутальними фотками – https://www.instagram.com/denweissman/

А на цим усе – до нових статей. Бажаю усім мирного неба та перемоги!