Передмова
Увага – спойлер!!!
Розкажу Вам про волохаті стіни та гарні краєвиди… ))) Якщо заінтригував – читайте далі!
На одній з колишніх своїх робіт я займався дослідженням занедбаного майна та розробкою проєктної документації для подальшої його реконструкції. Однією з таких локацій став цей комплекс, який колись був майном якогось невеличкого заводу.
Дали нам (мені і моєму другу та колезі – Віктору) завдання дослідити будову та зробити звірку поверхових планувань. То було поєднання корисного та приємного – тобто «робота + сталк». А чом би і ні (і «погуляв» і гроші заробив)!
З боку набережної правого берега Дніпра (вздовж якої простягається величезна історична промзона з назвою «Фабрика» де колись функціонувала ціла купа дрібних заводів та лісопильнь, і далі вздовж сучасного металургійного заводу аж до Нових Кодаків), цей об’єкт виглядав доволі непримітно – брудна сіра панельна п’ятиповерхівка. Але, цей об’єкт в середині виявився цікавішим ніж виглядав ззовні – він мене і справді приємно здивував.
З документації яку нам видали я дізнався, що кілька поверхів будівлі колись займав адміністративно-побутовий комплекс заводу, а на інших поверхах розташовувалася заводська поліклініка, крім того до будівлі було прибудовано пару невеличких цехів, які ми згодом теж відвідали.
Лише занедбана територія перед фасадом та безліч відкритих усім вітрам вікон видають те, що ця будівля давно стоїть порожня.
Оскільки нам завдання видавалося поетапно, то і відвідували ми об’єкт кілька разів впродовж приблизно одного робочого року. Далі писатиму згідно хронології.
Дисклеймер!
Варто зазначити, що цей допис та фотографії – це лише мої спогади кількарічної давнини про одну з багатьох занедбанок Дніпра, які мені довелося досліджувати. Який зараз стан об’єкта (?), чи було будівлю реконструйовано (?), що в ній наразі (?) – я не знаю. Усе, що тут написане-показане було актуальне станом на 2015-2017 роки.
Адміністративно-побутовий корпус
Усі входи до будівлі зачинені, усі вікна першого поверху заґратовані–тож нас впустив комендант і пішов по своїх справах, далі ми поралися самі.
Каркасно-панельна п’ятиповерхівка вже давно стоїть порожня, з майна в середині, авжеж, нічого не лишилося. Потрапивши всередину, перше на що звернули увагу, це довжелезні коридори (більше схожі на тунелі) та непривітні обшарпані приміщення. Начебто суцільна порожнеча, але кожне приміщення наче як окремий осередок – дуже відрізнялись один від одного.
Оскільки будівля розташована на набережній біля широких вод Дніпра, а за довгу відсутність догляду більшість вікон було чи то відкрито, чи то вибито – будівля «натягнула» у себе багато вологи. У більшості приміщень фарба облізла, кахлі повідпадали, були чисельні відволоження штукатурного шару – це цілком звичний стан більшості занедбанок.
Але мене дуже здивувало інше – те як за відсутності людей флора знайшла собі затишні місця для існування, бо деякі приміщення буквально перетворилися на велетенські мосаріуми*
Тоді я вперше в житті серед мегаполісу побачив зарості папоротей прямо у приміщеннях… і не тільки папоротей!!!
*мосаріум – це композиція з живих рослин, трави та моху.
Справжнім шоком для мене стали «волохаті» приміщення, які були поглинені грибковими наростами – це було схоже на якісь фантастичні спецефекти чи декорації, але ніхто окрім природи до цього зусиль не докладав.
Оскільки псувати собі легені спорами цих дивних грибкових колоній ми не хотіли – я обережно (не заходячи у ці приміщення) знімав кілька фотографій, і ми йшли подалі від них, оглядати інші простори будівлі.
В деяких приміщеннях знайшлися інформаційні «елементи розвиненого соціалізму», а саме отакі шильди.
Щоправда герб радянського союзу вже став заслоною у розбитому вікні (там йому і місце), а от шильд з чашею та змієм – це нагадування того, що тут колись розташовувалася поліклініка заводу.
Два верхніх поверхи були вже не такими похмурими як попередні – тут було більше сонця, приміщення провітрювалися наскрізь – тож і пліснявих кімнат не було. З четвертого поверху можна було вийти на дах прибудованих цехів (але дахом погуляємо трішки пізніше).
На сходових клітинах стояли риштування, імовірно у передостанні місяці перед тим як будівля спорожніла, все ж таки хотіли робити якийсь ремонт, але не сталося. На останньому поверсі було деяке технічне обладнання будівлі – а саме рештки систем опалення та вентиляції.
У дальньому крилі будівлі ми знайшли ліфтову шахту.
Багато ліфтових дверей на поверхах чомусь були виламані. Заглянули у шахту: знизу вона відблискувала, а це значить, що у приямку стоїть вода; глянули вгору- ліфт «зависнув» десь під останнім поверхом, а це вірогідність того, що не все обладнання ще було роздестроїно. Тому ми вирушили на гору до ліфтової, щоб подивитися чи є там щось цікаве.
Аркуш паперу – як частка історії
Дослідивши останній поверх і горища над сходовими клітинами – знайшли невеличку комору з шухлядками. На дверцятах шухлядок були написані назви міських вулиць – це виглядало трохи дивно. В одній з шафок знайшли доволі цікавий документ, завдяки якому ми зрозуміли призначення цих меблів – в них зберігали картотеки на пацієнтів заводської поліклініки.
Але сам документ був доволі цікавим артефактом з минулого!!!
Це був від руки заповнений чорнильною ручкою бланк… Нажаль я не все зміг розібрати з написаного – бо лікарський почерк можуть зрозуміти далеко не всі, тому долучив своїх друзів дослідників (дякую «креозотівцям»!) допомогти з прочитанням цього артефакту.
Тож, я напишу тільки те, що ми змогли розібрати – усе інше спробуйте самі.
Лікарсько-трудова експертна комісія
Акт огляду №4158/048343 на інвалідність робітника, від 6 грудня 1951 (або 4-го – тут не зрозуміло) року.
Ленін. (ському) районі, Дн-ской області (імовірно саме у Дніропетровську)
(Оглядався працівник) Ветчинкин Михайло Миколайович 1883 року народження,(який мешкав за адресою) вул. 6-я Чечелівка 37/1.
Останнє місце роботи Лен. (інський) Райпромкомб. (інат)* (*Районний промисловаий комбінат – зазавичай це об’єднання невеличких промпідприємств суміжних галузей)
До інвалідності працював (професія): прораб – 35 років, зав.бюро – 3 роки, інспектор – 3роки. Наразі працює – прораб – 2,5 роки. Зарплатня за останній місяць – 850 рублів (середня зарплатня у СРСР до проведення грошової реформи 1961 року складала приблизно 600-710 рублів на місяць, а після реформи був перерахунок 10:1 – тобто вдесятеро менше).
(Внизу щось написане про) стан хворого – (з того що я зрозумів) біль у поясниці та правому плечі…
Хворіє з 8-го жовтня 1951 року. Знаходився на (тут теж не все зрозуміло написане) лікуванні амбулаторії (і знову не все розібрати) в першому відділенні…
Я побажав би цьому чоловіку здоров’я, але на момент складання цього акту йому було вже за 70-ть років, а на момент написання мною цієї статті йому було б вже 140 років…
І взагалі від цього документу залишається більше питань ніж відповідей: наприклад, який саме це був Райпромкомбінат (?), якої кваліфікації був цей робітник, що у нього зарплатня була вища за середню, не дивлячись на те, що він розглядався на статус «інваліда» (перепрошую, але не люблю я це слово «інвалід» – бо у мене є друзі і родичі з особливими потребами і я поважаю їх такими які вони є)?
Мені стало цікаво за адресу, що вказана в документі і мені вдалося з’ясувати де саме мешкав цей робітник.
У акті зазначена 6-а Чечелівка 37/1. У місті Дніпро «Чечелівка» – це історична назва робітничого району, умовно «першою Чечелівкою» вважався сучасний проспект Нігояна, а по мірі формування нової забудови району на пагорб від цієї вулиці формувалися нові квартали 2-га, 3-тя і аж до 8-ї Чечелівки. «6-ю Чечелікою» колись була вулиця Алтайська, яка наразі перейменована на вулицю Чечелівську – і там є старий багатоквартиний будинок за номером 37 – ось він.
Щодо «Ленінського Райпромкомбіната» – ідентифікувати цю організацію мені допоміг дослідник історії міста Сергій Мушенок.
Він знайшов про нього згадку та фото одного з його виробів, а саме отаку каністру, на якій була етикетка з адресою фабрики – м. Дніпропетровськ, вул. Мічуріна 4.
Але згідно старого довідника, за цією ж адресою було вказано інше підприємство – «Культбыттовары» ЦЕХ №2.
З іншого джерела дізнався, що у Дніпропетровську колись існувало з 1967-го по 1990-й роки підприємство “Культпобуттовари” – подібні організації спеціалізувалися на виробництві товарів народного вжитку.
А це означає, що до 1967-го року це об’єднання невеличких фабрик було тим самим «Лен.Райпромкобінатом», а після було реорганізоване у «Культбыттовары».
Доречи, згідно вказаної адреси, підприємство (а точніше, той самий «ЦЕХ №2») було розташоване неподалік (приблизно10 хвилин пішки) від помешкання Михайла Миколайовича.
Прогулянки дахами
Після того як ми дослідили усі приміщення адміністративно-побутового комплексу треба було перевірити стан покрівель, тож ми спочатку спустились на 4-й поверх, щоб через вікна вийти на дах прибудованих майстерень.
Покрівлі то, авжеж, класно, але краєвиди з них – це саме те, заради чого усі дослідники міста хочуть потрапити на них.
З даху цехів відкривається цікавий краєвид на стару промзону:
- на передньому плані старий арочний ангар з двома циклонами (пилоуловлювачами) та краєчком видно електропідстанцію «Привокзальна»;
- на середньому плані видно Тепловозоремонтний завод та одну з трьох (існуючих – бо про втрачену Шухівську вежу я не забув) найгарніших водогінних веж міста, яка збудована за проектом 1933 року інженера-архітектора Білоконенко Георгія Федоровича;
- а на задньому плані височать житлові багатоповерхівки вулиць Леваневського та Шухевича.
Краєвиди з даху цехів обмежуються вищим на два поверхи корпусом АПК – тож ми поквапилися піднятися на дах адмінкорпусу, щоб насолодитися краєвидами лівого берега.
Піднявшись на дах, зрозуміли, що на покрівлі функціонувала станція стільникового зв’язку. Доречи, у нас це звичайна практика – мобільні оператори нерідко використовують дахи занедбанок для встановлення своїх антен.
Авжеж, на даху проросло кілька молодих тополь – це початок кінця цілісності покрівельного матеріалу, тож з дощами води для папоротей, які живуть всередині будівлі, буде більше.
Завдяки тому, що я потрапив на дах цієї будівлі – я ,мабуть, єдиний, кому пощастило сфотографувати з доволі незвичного городянам ракурсу Амурський міст та новий вантажний термінал Дніпровського річкового порту(мається на увазі, що є і старий), що біля вулиці Острів Файнберга.
І добре, що моя старенька цифрокамера Kodak, яку я тоді взяв з собою, має якісну оптіку з 10-ти кратним зумом та видає соковиті кольори – це і її заслуга теж.
Цехи
Минуло кілька місяців з від того моменту, коли ми обстежували АПК, і нам, нарешті, дали завдання обстежити цехи, які були прибудовані до цього заводоуправління. Не те, щоб вони були самим цікавим з цього об’єкта, але без них огляд цього комплекса буде не повним – тож швиденько заглянемо і в них.
Було там два цеха – умовно назву їх 1-й та 2й.
1-й цех – не використовувався давно, він був майже порожній (тільки якесь сміття). Судячи з побаченого приміщення виявилося чи то складським, чи транспортним боксом, в якому, імовірно, ще й колись фури обслуговували, бо у приміщенні було дві оглядові ями (як у депо – для огляду транспорту з низу).
З цікавого там було хіба-шо побутовка з купою наліпок та постерів з футбольними гравцями – така собі фанатська берлога.
Невдовзі нас повели у наступний цех (№2) – як виявилося він був діючий і там орендатори влаштували цех металоконструкцій. Оскільки наша присутність заважала робочим процесам – наш час перебування тут був дуже обмежений. Вирішили просто все оглянути і навіть не встигли зробити фото.
Але ж я ще той хитрун – поки бігли через цех, я увімкнув запис на телефоні і трішки підзняв оце відео.
Пам’ятаю, що в той день був лютий мороз і ми швидко змерзли і втомилися, тому почали підбадьорювати один одного безглуздими хлопчачими жартами, щоб хоч якось збадьоритися – тому і відео буде трішки кумедним.
У підсумку
Ось такий у мене вийшов фотозвіт цього промислового комплекса.
Саме дивне у ньому були – папороті та волохаті стіни.
Саме гарне – це, авжеж, яскраві промислові краєвиди з даху.
Саме цінне – це історія одного робітника, яку мені вдалося дізнатися з одного пожухлого папірця.
P.S. Завдяки тому, що Сергій Мушенок допоміг з пошуком давно неіснуючих підприємств нашого міста – вже коли ця стаття була готова, нам вдалося дізнатися яке саме підприємство, та яка саме поліклініка знаходились тут о 1980-х роках. Оскільки сучасна адресація цього об’єкта немає нічого спільного з адресацією у 1980-х роках (змінилася і назва вулиці і нумерація будинків) – шукали саме стару адресу, а потім як її вирахували – тоді і знайшли інформацію по організаціям, що тут «мешкали».
Кілька поверхів цієї будівлі займав АПК підприємства «Дніпроптеровськ-Древ» – це було підприємство, яке займалося виготовленням матеріалів для меблевої промисловості – і це логічно, бо локально поруч знаходилося два меблевих комбіната (наразі це «Дніпровський меблевий комбінат» та Завод корпусних меблів «Прогрес»).
Щодо поліклініки, яка займала інші поверхи – тут розташувалася «Лікарняно-трудова експертна комісія» 1-ї поліклініки (яка згодом стала 6-ю полікліннікою) від 1-ї міськлікарні. Оскільки поліклініки часто міняють місце розташування – документ який я знайшов міг сюди «переїхати» (тому, що ці будівлі зведені о 1980-х, а документ датований 1950-ми роками) разом з іншою документацією поліклініки.
Якщо б не розібралися б зі старою адресацією – то і не дізналися би шо де шо було.
Сподіваюсь Вам сподобалася ця стаття, нажаль у мене не так багато часу, щоб частіше писати такі детальні описи відвіданих мною об’єктів, але я роблю багато невеличких дописів у моєму Телеграм-каналі «Той Самий Вейссман». Тож, кому цікаво – приєднуйтесь, буду радий!
А на цим – все! Бажаю нам мирного неба!
