Занедбана копальня залізної руди – Кіровоградська область, Україна.
Кочубеївська копальня (або Кочубеївські штольні) – історичний промисловий об’єкт в Україні. Розташований на землях, які колись належали дворянській родині Кочубеїв, одній зі старовинних та впливових династій в історії держави. Щоб потрапити до цього цікавого місця найзручніше почати подорож з Кривого Рогу. Поїздка займе приблизно півгодини з центру міста (автостанція Терни) любою маршруткою в напрямку Жовтих Вод до села Ганнівка. При в’їзді у село необхідно зупинитись і повернути праворуч біля пам’ятника Отаману Кості Степовому-Блакитному (координати пам’ятника: 48.2339513, 33.4610778) До центру села їхати немає потреби. Через 30–40 хвилин повільної ходи (3 кілометри) можна дістатись до об’єкту.
Відкритий в 1904 році для видобутку залізної руди з одного вузького пласту. Товщина його всього 1,5–3,0 м. Кар’єр працював з перебоями і недовго. Упродовж 1904–1906 рр. було піднято на поверхню лише 39 тис. т. руди, а в 1913–1914 рр. ще менше –11,5 тис. тонн руди. Копальня закрита з 1915 року. Штольні мають довжину 185 м, найбільша глибина до 35 м. Ззовні має вузьку форму з крутими скельними і обривистими схилами. Поруч старовинний відвал, у відкритому вигляді глибокі яри та 5-ть штолень.
Протяжність кожної орієнтовно по 250 метрів. В них вручну, за допомогою ручного інструменту, видобували лимонітовий сланець, руду вивозили вагонетками. Після другої спроби запуску почали використовувати динаміт. Невдале розташування, мала потужність і погані характеристики рудоносного пласту не дали змоги витримати конкуренцію з іншими копальнями. Власник двічі намагався запустити об’єкт для промислового використання, двічі отримував серйозні збитки і відмовлявся від своїх планів.
Батько власника (князь Сергій Вікторович Кочубей) обирався предводителем дворянства Полтавської губернії. Мати – графиня Софії Олександрівни Бенкендорф. Дід по батьківській лінії (князь В. П. Кочубей) служив на посаді міністра внутрішніх справ, а дід по лінії матері (граф А. Х. Бенкендорф) командував Окремим жандармським корпусом. Кумівство і блат процвітали в Російській імперії.
Освіту здобував дома, в 1878 році склав екзамени при Михайлівському артилерійському училищі і зайнявся військовою службою. З 1879 року перебував у Кавалергардському полку і получив звання підпоручика, через пів року став корнетом гвардії. Через шість років пішов на підвищення і отримав звання поручика, через шість років служби нове підвищення – штабс-ротмістр. Дальше служив ротмістром (1894), з 1894 року флігель-ад’ютантом і з 1898 року полковником. Генеральське звання отримав в 1899 році і був зарахований до Почту Його Імператорської Величності. В 1911 році закінчив службу і подав у відставку.
Кочубей був одним з найвідоміших і найзаможніших власників земель в Полтавській губернії. Але постійно проживав У Петербурзі на Фурштатській вулиці, володів великим особняком. Будинок зведений за проектом Мельцера впродовж 1908–1910 років. У 1892–1894 роках служив ад’ютантом при цесаревичі Миколі, в 1890–1891супроводжував його в поїздках по країнах Сходу. У 1899–1917 роках очолював Головне управління Міністерства. Під час Лютневого перевороту його арештували матроси, але за наказом Керенського був відпущений. Одразу 19 квітня 1917 звільнився зі служби і переїхав спочатку до Києва, а потім до Німеччини. Помер і похований 4 грудня 1923 року в Вісбадені.
Кочубей мав досить велику сім’ю. Дружина – княжна Олена Костянтинівна Білосільська-Білозерська, дочка князя Костянтина Есперовича Білосільського-Білозерського, померла в 1944 році в Парижі. Княгиня Олена Кочубей не шанувала світського життя, проживала в Диканьці в історичному маєтку неподалік від Полтави.. Син Віктор (1893 р. н.), пройшов навчання в Пажеському Корпусі. Після жовтневого перевороту проживав у Франції і Америці, помер в 1953 році. Дочка надія (1894 р. н.) була замужем за графом Толстим, померла в 1967 році. Наймолодша дочка Софія (1896 р. н.) емігрувала в Константинопіль і в 1920 році померла там від тифу.
Предок Сергія Вікторовича Кочубея Семен Петрович Кочубей писав доноси на гетьмана Івана Мазепу. У 1708 році, коли Мазепа вибрав став союзником короля Карла XII під час Великої Північної війни та повстав проти Російської імперії. Кочубей взяв участь у спільній діяльності з іншими вірними слугами Російської імперії проти Мазепи.
Кочубей писав листи і таємні доноси до російської царської влади, де викладав інформацію про дії Мазепи та його альянс із Швецією. Батько перейшов у православ’я, відмовившись від віри предків, син зрадив свого керівника – так впливають гени на поведінку людей. Його листи вплинули на створення негативного образу Мазепи в очах російського уряду. Це сприяло прийняттю рішення Петра І про знищення гетьманської влади та Чорноморського козацтва в Україні після поразки Мазепи у Полтавській битві 1709 року.
Помер зрадник у 1710 році (існує версія, що покарали козаки), його ненавиділи на Січі і не «жалували» в імперії. Після руйнації гетьманської системи Семен Петрович Кочубей не отримав того політичного впливу, на який розраховував.
Штольні стояли пусткою більше ста років. Про їх існування мало хто знав, навіть всюдисущі дітлахи не часто забігали туди у своїх справах. Ймовірно, про них би зовсім забули, а природа з часом повністю би знищила сліди людського втручання. Але в 2016 році це місце вибрали для зйомок фільму за романом Андрія Кокотюхи «Червоний».
Кінематографісти зробили дерев’яні сходи завдовжки 35 метрів в одну зі штолень (в даний час вони вже в поганому стані). За місцевими легендами, тут є найдовша штольня, яка веде аж під Кривий Ріг, а в ній підземне озеро. Хоча такі свідчення – наслідок багатої уяви місцевих жителів і їх бажання привернути до себе увагу.
Зйомки фільму тривали з 2016 по 2017 рік, у них брали участь місцеві жителі. Штольні зіграли роль шахт на архіпелазі ГУЛАГ, за сценарієм в них тут працювали політичні в’язні і елементи кримінального світу. Головний герой фільму, який у ті роки боровся за вільну Україну, підняв повстання в’язнів проти сталінських катів.
Місцеві жителі мріяли включити штольні в один з туристичних маршрутів. Було звернення до директорки обласного департаменту туризму, почався аналіз ситуації. Однак в даний час іде війна на виживання України, держава борониться від російських загарбників. Всі ці плани відклалися на деяке майбутнє, а поки що штольні відвідують самостійні туристи. Це прекрасне місце не тільки для активних подорожей, а і для спогадів про минуле і роздумів про майбутнє.
Воно особливе тим, що знаходиться практично серед поля, і до нього можна дістатися лише по ґрунтовій дорозі. Це надає копальні індивідуального шарму: пейзаж робить його надзвичайно віддаленим і відокремленим від цивілізації місцем. Щоб насолодитися усією його красою, необхідно мати при собі потужний ліхтар та, якщо ви готові долати труднощі спуску і подорожей під землею, спеціальний одяг.
Рекомендую прочитати