Vasilevsky Urbex
Зроблено в FoxType
Дніпрошина – порізаний на метал флагман шинної промисловості союзу
Занедбаний завод ВАТ «Дніпрошина» – Дніпропетровська область, Україна.
Дніпрошина – порізаний на метал флагман шинної промисловості союзу, на момент заснування мав найсучасніше в країні обладнання та технології, які поставила нам Англія. Надалі, при будівництві нових заводів дніпропетровські шинники брали участь у їхньому пуску та навчали персонал, у тому числі навчали у себе й кубинських фахівців.
Завдяки розташованим у місті науково-дослідному інституту шинної промисловості, науково-дослідному інституту гумової промисловості та кафедри технології гуми хіміко-технологічного інституту, всі передові технології виробництва шин та гумотехнічних виробів освоювалися спочатку у Дніпропетровську, а вже потім на інших підприємствах союзу.
Вступ
На околиці Шевченківського району міста Дніпро, вздовж вулиці Бориса Кротова, допилюється один із гігантів хімічної промисловості, історія якого розпочалася з 1956 року – об’єднання Дніпрошина.
Колись випускаючи цілий ряд гумотехнічних виробів, мається на увазі не тільки шини для вантажних і легкових автомобілів, кар’єрних самоскидів, сільськогосподарської та військової техніки, а й безліч гумотехнічних виробів, таких як сальники, прокладки, манжети, броньовані та армовані рукави, у тому числі з антистатичними властивостями для паливозаправних колонок, противідкатні упори для коліс автомобілів та багато інших. Одного разу за спецзамовленням навіть виготовляли гумові кийки для силових структур. Завод належав до стратегічних підприємств союзу, про що свідчить і наявність на його території складів держрезервів з асортиментом сировини, який постійно оновлювався, що дозволяло у військовий час три місяці працювати без поставок і випускати продукцію військового призначення.
Проіснувало підприємство до 2008 року, – виробництво було повністю зупинено, а після недовгої бюрократичної тяганини активи підприємства почали розпродуватись і паралельно оснастка, яку не могли реалізувати, різалася на металобрухт.
Така ж доля спіткала й ізотопну лабораторію, розташовану поряд з підприємством, яка також була повністю розтягнута, і величезне бомбосховище, яке відносилось до транспортного цеху підприємства та використовувалось у мирний час як бокси для легкових автомобілів, зараз воно використовується під склад овочів. Але це вже інша історія…
Історія заводу
Як уже писалося вище, початок будівництва шинного гіганта, тоді він називався «Дніпропетровський шинний завод імені XXV з’їзду КПРС», стартувало в 1956 році, і вже через п’ять років в дію було введено його першу чергу. Примітно, що все обладнання заводу складалося повністю з поставлених Англією комплектуючих. Слюсаря, що ремонтують обладнання, відзначали чудову якість англійської сталі. Вітчизняне обладнання другої черги заводу поступалося якістю, тоді вже застарілому англійському устаткуванню. Дивно, що до останніх днів роботи підприємства у працездатному стані залишався електровізок, який протягом півстоліття обслуговував цех КВП та А.
Перші шини, які зійшли з конвеєра, були так звані масивні шини, або бандажні, і призначалися для промислової техніки. Буквально через рік, виробництвом був освоєний випуск мотоциклетних шин. У період тотального дефіциту шин було налагоджено виробництво наварювання нового протектора на зношені шини.
У період з 1969 по 1980 роки, на виробництві КДШ було повністю освоєно випуск великогабаритних шин для тракторів та важкої техніки.
Підприємство складалося:
Площа підприємства величезна, йому належали наступні об’єкти:
- Будівля заводоуправління.
- Виробництво КДШ.
- Виробництво МГШ.
- Науково-технічна бібліотека.
- Центральна заводська лабораторія.
- Випробувальний цех.
- 2 котельні, біля однієї з яких були теплиці господарського цеху, в яких вирощувалася розсада, квіти та овочі.
- Три адміністративно-побутові корпуси.
- Інформаційно-обчислювальний центр.
- Два цехи підготовки сировини.
- Склади каучуку.
- Склади хімікатів.
- Склад сажі.
- Склади готової продукції.
- Центральний матеріальний склад.
- Склад тимчасового утримання відходів виробництв.
- Цех мотошин.
- Цех автотранспорту з майданчиком навантажувачів та тракторів та ділянка автомобілів.
- Залізничний цех.
- Три автозаправні станції для автомобілів та одна для тепловозів.
- Цех внутрішньозаводського електротранспорту.
- Електроцех із кількома підстанціями.
- Ремонтно-будівельний цех.
- Ремонтно-механічний цех.
- Господарський цех з пральною та фотолабораторією.
- Цех пароводопостачання.
- Компресорна.
- Вентиляційна ділянка.
- Ділянка перезарядки вогнегасників.
- Декілька їдалень що окремо стоять, та вбудовані їдаліні, в адміністративно-побутових корпусах , у тому числі цілодобова та дієтична.
- Завод гумотехнічних виробів.
- Об’єкти цивільної оборони (бомбосховища), обладнані та укомплектовані згідно з нормами і використовуються в мирний час як тир, гараж тощо, здатні прийняти весь персонал однієї з працюючих змін плюс денну зміну.
- Будівля відділу технічного навчання та відділу кадрів.
- Повноцінна поліклініка з водійською комісією.
- Житлово-комунальний відділ.
- Комбінат харчування «Шинник», який обслуговував усі столові підприємства, а також кафе та столові, що перебувають у гуртожитках.
- Чоловічі, жіночі та сімейні гуртожитки.
- База відпочинку в Піщанці та піонерські табори в Придніпровську та в Бахчисарайському районі Криму.
- Водноспортивна база на Монастирському острові, яка мала пасажирський теплохід-водомет.
- Санаторій-профілакторій.
- Культурно-спортивний комплекс «Шинник», на сцені якого виступали знамениті артисти. У спортивному залі проводились змагання міжнародного рівня. Творчі колективи займали призові місця на престижних конкурсах.
- Недобудований висотний будинок інженерного корпусу, згодом знесений і на його місці побудована автостоянка.
- Пожежна частина, що перебуває на балансі підприємства, має спортивний зал для тренувань і депо для пожежних автомобілів.
*Практично всі цехи з’єднувалися підземними колекторами з трубопроводами води, перегрітої пари, бензопроводів з бензином «калоша», електрокабелів, транспортними системами стрічкових конвеєрів та надземними ланцюговими транспортними системами. По монорейках пересувалися запрограмовані тельфери з деталями покришок і сировиною, які за допомогою стрілок, що перемикаються, доїжджали до потрібного місця і опускали кнопкову станцію для управління розвантаженням.
Причина зупинки заводу
Причина цьому банальна – банкрутство. Розбиратися хто, навіщо і як так вийшло угробити підприємство, думаю, немає сенсу, і так зрозуміло, можна лише оперуючи фактами сказати наступне: за роки незалежності росія, на території якої були розташовані всі заводи синтетичного каучуку, у будь-який спосіб намагалася зробити так, щоб українська продукція не була конкурентоспроможною не лише на світовому ринку, а й на пострадянському просторі. Згодом збанкрутіле підприємство викупили і порізали на металобрухт.
Що зараз?
Зараз завод являє собою повністю порожні цехи, місцями з плитами перекриття, що обрушилися. Ще рік тому, коли я там побував, місцями допилювалося обладнання, вивозячи цінний ресурс фурами, а на місці один із цехів уже планувалося розміщення сортувального терміналу для Укрпошти..
Співавтором цієї статті є колишній інженер з охорони праці та безпеки руху транспортного цеху ВАТ «Дніпрошина» Віктор Волошин.