Занедбана шахта у Києві, Україна.
Виставка Досягнень Народного Господарства, наразі офіційна назва Національний комплекс «Експоцентр України» (ВДНГ) – масштабний за своїми розмахом комплекс павільйонів, кожен із яких спеціалізувався на певному сегменті сільського господарства та промисловості УРСР.
Ідея та можливість створення виставкового комплексу починає з клопотання Микити Хрущова. Саме він зміг домогтися того, щоб Київ обзавівся власною ВДНГ, яка б змогла особисто демонструвати досягнення промисловості, як громадянам союзу, так і іноземним гостям. У цьому й полягала думка привернути увагу саме до Києва та України загалом.
Старт будівництва центральної частини комплексу починається у 1952 році і триває 6 років, до моменту його офіційного відкриття 6 липня 1958 року. На даний момент комплекс площею 287 га налічує понад 180 споруд з них 18 будівель (павільйонів), які мають статус історико-культурних пам’яток України.
Але в цій статті, ми поговоримо саме про 13-й павільйон, про який в якому розташований оригінальний макет вугільної шахти, присвячений вугільній промисловості України.
Дана локація одна з найцікавіших на всьому ВДНГ, що збереглися до наших днів. Макет вугільної шахти дозволяє наочно ознайомитись із гірничодобувною промисловістю, копія якої, в натуральній величині, розташована тут – у Києві.
Спочатку до розвалу союзу павільйон був повністю оснащений усім тим обладнанням, що й оригінальна шахта. Все працювало і функціонувало, думаю, що якщо бути справжнім шахтарем з видобутку енергоносія, то не можна було б відрізнити оригінал від копії.
В оригінальному макеті відвідувач міг побачити забій копалин, пройтися різними виробками та горизонтами, спуститися та піднятися у справжній шахтарській кліті, побачити технології, що використовуються в роботі, а також запустити все необхідне шахтарське обладнання у роботу.
При вході у 13 павільйон кожного відвідувача зустрічають два великі вугільні куби – це антрацит. Вони наочно демонструють те, що добувають у шахті і побачити відвідувача. Експозиція складається з двох основних частин, наземної та підземної.
Верхня частина є так званою «надшахтною будівлею», всередині якої розташовуються ліфтові, потужності для підйому руди, а також інше обладнання необхідне для роботи шахтного ствола. У свою чергу нижня частина під павільйоном безпосередньо шахтні горизонти.
*Слід зазначити, що входу в шахту два, – один знаходиться всередині павільйону, а другий похилий, безпосередньо за ним.
Два роки тому тут розташовувався павільйон культури, зараз він закритий і потрапити в нього немає жодної можливості. Звичайно, це створило почуття не повного «дослідження» локації, але розуміючи те, що більшу частину обладнання давно зрізали, не особливо, то й тягнулоу
Спустившись по «нахильнику» на перший горизонт, є ряд ніш, частина з них закрита гіпсокартоном, а частина просто порожня, натякаючи тим, що колись у них розташовувалося якесь обладнання. Трохи глибше, паралельно першому горизонту проходить другий. Він представляє різні типи елементів збірного кріплення тунелів, металевий, бетонний і дерев’яний. Безліч заставних під кабелі свідчить про відсутність як обладнання, так і самих кабелів. Останні по ходу здали на метал.
Нещодавно в шахті була вагонетка, принаймні це було зазначено в пості за 2017 рік, її теж немає, як її слідів.
Пройшовши нижнім тунелем, відразу можна звернути увагу на 2 «ліфти», один з яких обладнаний рейками. Це справжнісінькі шахтарські кліті, одна з яких використовувалася для підняття вагонетки з рудою, а друга пасажирська, яку в минулому використовували для відвідувачів. Виходячи з такого принципу роботи павільйону, можна припустити, що похилий вхід був чи запасним, чи аварійним виходом, а може і не те й не інше. Але що що, а ось вони збереглися чудово!
За бажання в павільйон можна потрапити екскурсією, яку, із задоволенням, проведе Оксана Пурик.