UA RU EN

Занедбаний мікрорайон Романкове – «Югославські будинки» від ДМКД

Вперше цей об’єкт я помітив з вікна потяга Інтерсіті, маршрут якого з Дніпра до Києва пролягав через околицю міста Кам’янське (Дніпродзержинськ). Залізничні колії якраз оперізували мікрорайон Романкове, на пагорбі якого виднілося безліч недобудованих будинків. Спочатку особливої уваги я їм не надав, поки ситуація не повторилася вдруге.

Загалом, усе, що я бачив з поїзда, було лише верхівкою того, що було заховано глибше.

Район-привид

Район-привид – саме так називають місцеві жителі недобудоване селище від Дніпровського металургійного комбінату імені Ф.Е. Дзержинського (ДМКД), що складається з безлічі 2х поверхових будинків, розкиданих на пагорбі. Я нарахував їх 61, хоча в інших може вийти більше. Точну кількість озвучити важко, оскільки всі вони перебувають у різному ступені готовності, десь вирито тільки котлован, а десь є вже завершений і облаштований будинок. Трохи пізніше я дізнався, що це селище налічує приблизно 80 будинків/ділянок під забудову, і передбачалося, що це буде продовження вулиці Волочаєвської (зараз Балкової), 11 провулків: 1-й Балковий, 2-й тощо.

З’ясувати істинні причини такого стану справ мені допоміг Вадим Довженко, власник одного з будинків і один з небагатьох активістів, який намагається оживити це місце.

З чого все почалося?

З ініціативи керівника Юрія Борисовича, директора підприємства, співробітникам ДМКД було запропоновано на виділених раніше ділянках збудувати будинки*, причому придбати або оформити кредит від підприємства терміном до 35 років міг абсолютно будь-який співробітник, незалежно від його посади. Простими словами, поділу на «керівництво» і «робітників» не було. Кожному учаснику пропонували кілька варіантів будинків, які безпосередньо залежали від кількості кімнат – три, чотирикімнатні, п’ять і 6-ти кімнатні будинки. Особиста симпатія директора ДМКД до Леоніда Кравчука стала єдиною неформальною умовою для укладення угоди, – на виборах президента 1994 року необхідно було віддати свій голос за потрібного кандидата.

*Варто зазначити, що ідея полягала не лише в тому, щоб побудувати будинки, а й створити всю необхідну інфраструктуру для них.

Як будинки стали занедбаними?

Зі слів Вадима Довженка – «Будівництво активно тривало близько року, тодішній директор заводу Борисов (на той момент) був пов’язаний з Леонідом Кравчуком і на виборах мав забезпечити йому перемогу в боротьбі з Леонідом Кучмою. Людям було обіцяно не тільки «будинки під ключ», а й підведення всіх комунікацій, транспорт, дороги, залізничну станцію з прямим виходом до селища (залізнична дорога поруч і станція Воскобійня). Уся документація і проєкти є в архітектурному архіві. Усе зупинили за готовності селища на 90 %, місто нові споруди брати на баланс не стало, відговорилося, що вони належать заводу, так «Югославські будинки» перетворилися на «занедбанки».

Звичайно, виникає логічне запитання, – а до чого тут Борисов і Кучма, і навіть якщо вони товариші, то який це стосунок має до будівництва?

Ходить думка/чутки, що Борисов перед виборами організував збори, на яких оголосив наступне: «Якщо оберуть Кучму, то я закінчую будівництво і їду, а якщо Кравчука, – я роблю все під 100%». А на цей момент, люди вже і меблі почали купувати і готувалися до переїзду. Загалом питань більше, ніж відповідей.

Нові технології будівництва

Коли вперше я там побував, було важко не звернути увагу на той момент, що стіни містили велику кількість пінопласту. Як виявилося, під час будівництва будинків застосовували нову на той момент технологію будівництва, всередину пінопластового блоку заливали бетон, який додатково зміцнювали арматурою. Далі, по завершенню, стіни армували сіткою і штукатурили.

«Якість споруди була відмінною! За 30 років злегка потріскалася зовнішня штукатурка, внутрішня поверхня не постраждала ніде, якщо не враховувати мародерів», – зазначив Вадим.

Чому тут, а не там?

Ось яку відповідь я отримав на запитання: «Чому тут, а не там?».

«Місце було обрано не випадково. Борисов підійшов до справи ґрунтовно, були запрошені фахівці, які взяли проби води, ґрунту, повітря. Усі проби були визнані відмінними за якістю і придатними до життя людей. Сама ділянка розташована в центрі лісового масиву, оточена незайманою природою, поруч річка, і водночас місто в межах досяжності, проблем із транспортом немає навіть зараз, а в перспективі через селище може пройти маршрутка, думаю, це можна вирішити», – Вадим Довженко.

Підсумок

У кожного з власників ділянок і будинків різні думки з приводу майбутнього цього району. Дехто відклав це питання в довгу шухляду, дехто взагалі передумав зв’язуватися з будівництвом і вкладанням грошей, інші виставили на продаж, а є й ті, хто хоче довести справу до кінця.

«Хочеться тут жити. Люди, з ким я зміг встановити контакт, із задоволенням приєднаються, якщо підведуть хоча б світло. У «Ясно» електрики пропонують закупити матеріали самостійно, а вони підключать. Той самий варіант згодні здійснити й електрики від залізниці, але! Навіть для десяти людей це дуже дорого, ми просто не потягнемо. Дуже багато людей приїжджають із запитаннями «А як купити тут будинок?» і знову ж таки все впирається у світло (воду, газ). Думаю, якби хоча б протягнули електрику, життя одразу б закипіло.

Зараз багато постраждалих від війни, хто змушений переселитися з рідних місць, чому не відновити для них зокрема? Для військових хто хотів би тут залишитися? Я впевнений, що всі сидять «на низькому старті» і вичікують, що буде з цими будинками далі. За останній час запитань «А що тут за будинки і які перспективи по світу?» зросли в геометричній прогресії.

Схоже селище викупили в такому ж стані на лівому березі, але там воно належало одному власнику, і з нього зробили котеджне містечко. До війни сюди теж приїжджали «ділки» з наміром викупити і це селище, але дізнавшись, що земля і ділянки нехай частково, але приватизовані, поїхали.

Якби протягнули світло і поставили стовпи центральною вулицею Волочаєвською, то рештою провулків ми б уже самі собі протягнули!» – Вадим Довженко.