UA RU EN

Ресторан «Маяк» - занедбаний велетень над Дніпром

Нещодавно (у липні 2024 року) мені вдалося оглянути споруду, яка вже встигла стати одним з архітектурних символів міста Дніпра – це ресторан Маяк (фото 1). Нажаль на сьогодні ця споруда занепадає і розкрадається. І не дивлячись на те шо вона періодично охороняється (бо хтось таки викупив більшу її частку), багато кому за останній час з місцевих дослідників чи блогерів, або навіть випадковим перехожим вдалося її відвідати. Але я ж люблю копирсатися у історії об’єктів і знаходити деякі деталі – тому хочу поділитися своїм поглядом на цей об’єкт. Тут буде трішки історії, трішки спростування міських міфів, трішки фотофіксації вже занедбаного «Маяка».

Що тут було до «Маяка»

Наприкінці 1780-хх років козацький осавул Лазар Остапович Глоба продав один зі своїх зимівників графу Потьомкіну – це берег, частина пагорба з гаєм та полем на материкової частини правого берега Архієрейської протоки. Потьомкін наказує збудувати тут палац (цей проєкт реалізував архітектор Іван Старов), розпланувати деяку інфраструктуру, упорядкувати рослинність та ландшафт (а також викопати підземні ходи на потіху графу, який грався у масонство – просто цікавий факт) – таким чином, зусиллями ландшафтного архітектора Вільяма Гульда ця місцина перетворюється з гаю на «Потьомкінський сад» (читай «парк»). Саме з тих часів сад використовувався для дозвілля та світського життя.

Після смерті Потьомкіна сад поступово занепадав і ледь утримувався за рахунок міської влади та катеринославського дворянства. Але все одно це було одне з улюблених місць для відпочинку городян (навіть за гроші).

У інформаційному виданні «Календарь-Ежегодникъ. Приднепровье» за 1910 рік є сторінка, яка присвячена Потьомкінському парку, на якій зазначено – «В парке играет ежедневно оркестр музыки, показываются картины синематографа и устроено несколько ресторанов и буфетов разного типа». Цей документ вказує на те, що навіть до ресторану «Аврора» тут існували і інші заклади громадського харчування. Оскільки парк у ті часи був майже не забудованим, а більшість його павільйонів була сконцентрована в одному місці на парковій терасі над протокою (це видно на аерофотознімку 1918 року – дивись фото 2), то логічно припустити, що одним з великих павільйонів парку, які можна побачити на фото, міг бути саме ресторан. Нажаль назв цих об’єктів ми не знаємо (прив’язку цих павільйонів я вказав зеленим кліром на схемі 45).

З приходом до влади радяншни, у 1925-му році починається велика реконструкція парку, тут активно розвивається інфраструктура, будуються об’єкти дозвілля і сад офіційно набуває статусу – міський парк культури та відпочинку імені Т.Г. Шевченка. Особисто мене приємно дивує той факт, що совєти дозволили назвати парк ім’ям великого українського митця та пророка.

Але більшість великих паркових об’єктів було збудовано тільки в середині 1930-х років.

В тому числі на північно-східному схилі парку десь у 1936-му році будується ресторанний павільйон «Аврора» (фото 3). Будівля мала цегляний фундамент та дерев’яні конструкції. Проіснував ресторан всього кілька років – будівля «Аврори» була зруйнована під час Другої світової війни (десь кінець 1942 р., або більш імовірніше початок 1943 року), від неї залишилися тільки фундаменти, частину яких можна побачити у парку і сьогодні (фото 46). Шкода, що світлин цього павільйону до нас дійшло мало.

Усі війни коли-небудь закінчуються і усе зруйноване або відбудовується, або натомість нього створюється щось нове. В кінці 1940-х розробляється проєкт післявоєнної реконструкції парку і вже у 1950-му році починається масштабна перебудова парку імені Шевченка. Також за проєктом головного архітектора реконструкції П. І. Антонова, на схилах парку будується новий павільйон ресторану (фото 5). У «спадок» новому ресторану дістаються не тільки дерев’яні конструкції та схожість арочних віконних отворів – також будівля (тимчасово) отримує ім’я свого попередника – «Аврора».

Що до дуплікації імені – тут або спрацювала «народна пам’ять», або то була принципова позиція – «було відбудоване, і навіть в кращому вигляді те, що було знищено війною». З цим ім’ям ресторан функціонував аж до другої половини 1950-х років, пізніше павільйон перейменували у «Волна». Будівля проіснувала приблизно до 1976-го року – саме такою (фото 6-9) і під цим ім’ям вона здебільшого і запам’яталася городянам. За спогадами городян – дерев’яна будівля поступово прийшла у аварійний стан і згодом згоріла у пожежі.

Новий символ реконструкції парку

На межі 1960-1970-хх десятирічь у місті Дніпрі (тоді ще Дніпропетровську) вирував наймасштабніший будівельний бум. Розбудовувалися не тільки нові житлові квартали та масиви, будувалося багато об’єктів інфраструктури міста. Завдяки старанням Бориса Яковича Мільмана (видатний інженер-будівельник) у місті збудовано нову транспортно-рекреаційну споруду – набережну. Комплексне будівництво берегової частини міста спонукало до реконструкції і інших пов’язаних з нею об’єктів, в тому числі і парк Шевченка (берегом якого пройшла нова магістраль) було капітально реконструйовано у 1971-1974-хх рр.

На фоні нової набережної і оновленого парку, старий напівзанедбаний павільйон ресторану «Волна» виглядав доволі недоречно. І, авжеж, як тільки стара будівля згоріла (або їй допомогли згоріти – бо подібна практика для забудовників Дніпра це «накатаний прийомчик» з давніх часів), майже одразу у парку почали будувати новий ресторанний комплекс. Вже у 1977-му році на будмайданчику активно працювала будівельна техніка (фото 12) і вже через півтора роки на парковому схилі височіла брутальна вежа нового ресторанного комплексу «Маяк» (фото 10-11, та 13). Керівником проєкту виступила радянська та українська архітекторка Давидова Ельвіна Федорівна.

Чому саме «Маяк»? А чом би і ні? Оскільки річка Дніпро раніше була насичена навігацією, та й у протоці поруч з парком знаходиться Дніпровський міський крейсерський яхт-клуб – тож відсилка до образу «морського маяка на схилі серед скель» цілком доречна. Імовірно ця ідея і надихнула створити архітектурний образ для будівлі у вигляді вежі.

Авторський колектив дуже вдало реалізував інтеграцію об’єкта у існуючий ландшафт парка (фото 14-17) – майже кожен з поверхів мав окремий вхід або прямо з території парку, або через окремі зовнішні сходи, або через терасу, або через відокремлений вхід одразу у ліфтовий хол будівлі. Така ідея була продиктована тим, що кожен з рівнів ресторану мав окреме функціонування та окрему від інших поверхів тематичну ідею і оздоблення інтер’єрів.

Надалі я ілюструватиму загальну інформацію фотографіями сучасного стану об’єкта, які нам вдалося відзняти при огляді.

На 1-му поверсі колись був бар «Нептун» (фото 24 та фото 44). Пізніше бар переробили у ресторан «Наутилус» (фото 25-27, 44) – інтер’єр було перероблено, але добре, що більшість керамічних інсталяцій не було демонтовано ще тоді.

Але насправді бар займав тільки частину поверху, усе інше це підсобні, господарчі та побутові приміщення (технічні приміщення – фото 22, компресорні, холодильні камери – фото 20-21, трансформаторна підстанція, кухні попередньої підготовки – фото 23, комори тощо).

Цей поверх нам вдалося оглянути доводі детально.

На 2-му та 3-му поверхах розташувалися два «Слов’янських зали» ресторану. Наскільки я зрозумів – інтер’єри цих залів були стилізовані під народні українські мотиви, виконували функцію кафетерія або столової (щось на кшталт сучасної «Пузатої хати»). Але сьогодні від того оздоблення взагалі нічого не лишилося.

Пізніше ці зали були переобладнаний під дискоклуб (фото 29-32) «Магніт», а на відкритій терасі того ж рівня працював диско-клуб «Пластилін» (я не впевнений шо вони працювали одночасно).

Потім у одному з приміщень ми помітили охоронця, тому тихенько поквапились на третій поверх і вище.

4-й поверх – колись це бенкетний зал «Надія» (в оригіналі – Надежда) – це зал де обслуговували замовлені бенкети, зазвичай для весільних святкувань. Пізніше його переобладнали у офісні приміщення в яких у 1994-1996-х розмістилася страхова компанія «ДІСКО» (а пізніше у 2000-х, за чутками – була колекторська служба).

Нажаль цей поверх нам оглянути одразу не вдалося, бо металеві двері які ведуть туди дуже гучно відкриваються, а ми не хотіли привертати увагу охорони (яка тоді ще була присутня на об’єкті) – тож ми просто пішли одразу на верхні поверхи.

5-й поверх – був максимально стриманим за оздобленням, імовірно він колись мав універсальне призначення (фото 34-36).

6-й поверх – колись мав назву «Дніпропетровський каскад» (фото 39) і був оздоблений великою кількістю світлової апаратури. Імовірно це була діско-зала бо щось на кшталт цього. Крім того у вечірній час яскраве мерехтіння світла у вікнах цього поверху виправдовувало назву споруди – «Маяк»

У багатьох джерелах про цей ресторанний комплекс пишуть що він має шість поверхів. Настав час хоч мені спростувати цей міський міф. Тут і справді 6 поверхів які функціонували як ресторан, але по факту будівля семиповерхова (фото 40-41) – останній поверх (повноцінний за розмірами) технічний, він містить у собі вентиляційні камери та ліфтовий машзал (фото 36). Тому у ресторані функціонувало два пасажирські ліфти, також ресторан був обладнаний двома службовими міні-ліфтами (фото 38) для підйому продуктів та готових страв з першого поверху на інші рівні (кожен з міні-ліфтів мав окрему шахту, які розташовувалися обабіч основного сходового блоку).

Дах будівлі – це панорамна локація з якої відкривається шикарний краєвид на місто (фото 37, 42-43). Якщо вам доведеться відвідати цю занедбанку – знайдіть можливість потрапити на її дах.

Також варто звернути увагу на цікаві керамічні елементи оздоблення як інтер’єру, так і екстер’єру цього ресторанного комплексу. Для людини, яка не знається на мистецтві ці начебто анаморфні конструкції можуть здаватися чудернацькими. Але ці керамічні плафони освітлення, керамічні панно і барельєфи і, авжеж, декоративна інсталяція оздоблення барної стійки (фото 44) – усі ці елементи виготовлялися індивідуально художниками керамістами Триколенко Є та Триколенко В. Тобто уся ця керамічна пластика є унікальними витворами мистецтва. Я навіть був шокований, коли побачив, що ту кераміку почали бити та псувати. Сподіваюсь наступним власникам вистачить розуму використовувати ці витвори як туристичну родзинку.

Окрім фотографій я зняв відео про історію цього об’єкта – от покликання на відео ІСТОРІЯ РЕСТОРАНУ МАЯК / 1 серія / Вейссман руйнує міські міфи

Аврора+Волна+Маяк – 3-в-1му? Спростовую міський міф

Одним з найпоширеніших міських міфів є твердження, що усі три споруди ресторанів «Аврора», «Волна» та «Маяк» – розташовувалися буквально на одному місті. Іноді читав і гіршу інтерпретацію цього міфу – начебто «Маяк» є перебудованим рестораном «Волна». Настав час спростувати і цей міф.

Я бачу занадто багато відмінностей у цих спорудах – фактично усі ці ресторани були окремими різними будівлями, збудованими у різний час (фото 4, 5, 13), кожна з них має різні конструктивні і планувальні рішення, їх розташування має відмінності у десятки метрів (уточнюю, що я маю на увазі саме територію забудови а не абстрактну ділянку усього схилу парка).

На підтвердження цього раджу прослідкувати кілька шарів на проєкті OldMaps.dp.ua та порівняти зону забудови і конфігурацію плану зі світлинами цих об’єктів, які у вільному доступі в мережі.
Для підтвердження, поєднав контури усіх ресторанів (з урахуванням реальної прив’язки до місцевості) про які йде мова у міському міфі (дивіться схему 45):

жовтим контуром зазначено автентичний ресторан «Аврора» (1936-1943 рр.);
синім контуром зазначено ресторан «Аврора» (приблизно 1950-1957 рр.), пізніше він же перейменований на ресторан «Волна» (приблизно 1957-1976 рр.);
червоним контуром зазначено ресторан «Маяк» (з 1979 року і до сьогодні його будівля існує);
також, зеленим контуром додав об’єкти які існували за дореволюційних часів і імовірно теж могли бути або ресторанами, або буфетами – нажаль про них інформації не знайшов.

Як я писав вище – єдиним виключенням, коли «Аврора» та «Волна» співпадали – і конструктивно і зонально – це випадок, коли споруда ресторану збудованого 1950-му році тимчасово мала ім’я попередника.

Також з дослідником історії міста та осінтером Сергієм Мушенком ми остаточно змогли ідентифікувати фундаменти ресторану «Аврора» 1936-го року побудови. Після перегляду аерофотознімків, я вже знав де шукати залишки цегляних фундаментів ресторану – вони знаходяться на ґрунтовій терасі парка Шевченка між рестораном «Маяк» та кам’яним постаментом на якому колись стояв старий пам’ятник Шевченку. Сьогодні вони виконують функцію підпірної стінки у парку (фото 46), але все ж таки потроху руйнуються. Цей фундамент має характерний напівкруглий вигин, який колись був частиною тераси ресторану, яку легко впізнати на старому фото, яке знайшов Сергій в мережі.

Також завдяки Сергію і знайденим ним оцифровкам старих довідників та газет вдалося прослідкувати приблизний час перейменування другого ресторану (ілюстрації 47-48). З них стає зрозуміло, що другий ресторан було перейменовано між 1956-м та 1959-м роками.

«Маяк» - сучасні реалії

Колись ресторанний комплекс «Маяк» вважався одним з найдорожчих за облаштуванням та найкращих у радянському союзі закладів громадського харчування. За весь союз стверджувати не стану, а от у УРСР – саме таким він і був.

Про відомих і заможних людей (та їх дозвілля), які відвідували цей ресторан я писати не хочу – це ви і самі знайдете в мережі. Скажу лише, що після того як будівля почала втрачати привабливість як ресторан, у 1990-х рр. почали здавати у оренду деякі її приміщення під окремі заходи (так і я вперше потрапив сюди у 90-х – крутив диско для школярів у барі «Нептун»), і навіть окремі поверхи під дискотеки та нічні клуби, а пізніше тут на 4-му поверсі зробили офісні приміщення.

Кілька разів читав у новинарнях, що будівлю «Маяка» або частково, або цілком виставляють на торги. Особисто мені байдуже, кому належатиме ця будівля, аби її не спотворили перебудовами та зберігали її керамічні інсталяції.

Останні роки будівля стоїть напівзанедбана, їй встигли побити вікна та спотворити її фасади чисельними графіті. А в середині будівлі стан набагато гірший – там повний роздестрой.
Колись дивовижна будівля все більше стає схожа на примару минулого – вона немов велетень, що присів тай задрімав на скелях над Дніпровськими водами.

Деякий час тому мені з друзями теж вдалося потрапити в середину будівлі (ми навіть майже не перетнулися з охоронцем – з-за чого нам довелося пропустити огляд одного з поверхів), але нас цікавить тільки історія – тож ми були обережними, ми нічого не брали і нічого не псували.

Але нещодавно з будівлі зняли охорону, відтепер її постійно відвідують не тільки відчайдухи які хочуть дослідити будівлю та історію, а й вандали, які скручують усе, що можна і таким чином псують будівлю.

Хочу подякувати:

Andrey Woland – за те, що провів і показав «Маяк» з середини, коли він був ще закритий і охоронявся;
Андрію «Іndustrial atmosphere» – за компанію на об’єкті;
Сергій Мушенок – осінтеру та досліднику історії – за пошук історичних матеріалів для статті;

Деякі матеріали я брав з проєкту «ОлдМапс» та групи у FB «История в фотографиях. Екатеринослав-Днепропетровск».

Для тих, хто зацікавився моєю діяльністю і творчістю, окрім ЮТюб каналу в мене є:

Телеграм канал «Той самий Вейссман».
Дружній чат для обговорення різних тем та цікавинок – https://t.me/weissman_chat
Мій Інстаграм з брутальними фотками – https://www.instagram.com/denweissman/

На останок пропоную подивитися відео як ми досліджували будівля з середини (відео вже в процессі підготовки – воно скоро буде на ЮТюбі)

А на цим усе – до нових статей. Бажаю усім мирного неба та перемоги!