Підземна система «ХВЦ» - величезний підземний «кондиціонер»

Передмова і короткий опис системи

Великі міста ростуть не тільки вгору і вшир, розвиток міста також передбачає засвоєння підземного простору. Більшість городян, ходячі вулицями своїх міст, навіть не уявляють шо відбувається у них під ногами на кілька метрів (а іноді і десятки метрів) під землею (і я зараз кажу не про метрополітен). Під містом функціонують безліч комунікаційних колекторів, зливостоків, трубних і кабельних комунікацій, технічних або господарчих споруд, кабелів зв’язку, тощо.

У цій статті я хочу показати своїм читачам підземний об’єкт, який поєднував в собі одночасно кілька функцій (деякі технологічно пов’язані між собою, а деякі супутні). Ці споруди поєднані у єдину систему і є доволі наглядним прикладом об’єктів, які можуть розташовуватися під містом. Локацію я не розголошуватиму (це не важливо для опису подібних споруд), а хто в курсі про то де це – не варто казати з міркувань безпеки, бо частково ця система пов’язана з об’єктами критичної інфраструктури.

Я вже кілька років знав про існування цього комплексу підземних споруд, і все шукав можливості спуститися в нього. Але мій спуск сюди стався випадково (не заплановано). Гуляючи зі своїм сином, я мав зустрітися з другом і колегою по міським дослідженням Andrey Woland. Я розповів їм про існування цієї системи і запропонував оглянути можливість доступності на майбутнє. Але виявилося, що один з потенційних входів на той момент було відкрито (можливо тому, що частину системи іноді використовують як підземне укриття). Ми не стали втрачати таку можливість і одразу занурилися в об’єкт дослідження.

Основна функція цієї системи – підземний хладо-вент центр. По суті це величезний кондиціонер, який обслуговував групу будівель. Збудовано цей ХВЦ у 1990-х роках і на сьогодні він не функціонує, бо є не ефективним, у порівнянні з сучасними системами вентиляції-кондиціонування. Тож наразі це величезна система про яку «забули», бо якогось нового сенсу (зміни функціонального призначення) йому так і не надали.

Ця технологія працювала по принципу градирні (охолоджуючи вежі, в яких циркулює і скидається через потік повітря вода). На поверхні влаштовувався великий міський фонтан, який по факту виконував функцію ставка-охолоджувача (принцип циркуляції води аналогічний градирням, але замість спрямованого потоку повітря тут використовується велика площа водойми), а сама система кондиціонування з усіма трубо і повітропроводами розташовується під землею. Тож, хто не знав, майже усі міські фонтани (окрім декоративних), розташовані поблизу великих громадських будівель – це не питання краси і благоустрою міста, це питання інженерного забезпечення конкретних споруд, а саме це їх системи кондиціонування.

Структура системи «ХВЦ» включає в себе:

сходові блоки;
теплообмінні камери;
бойлерну;
трубно-кабельний колектор;
сантехнічний тунель;
цех насосної станції;
кімнату керування з побутовим блоком;
вентиляційну камеру;
громадську вбиральню.

Варто зауважити, що усі вище перелічені приміщення, окрім сходових блоків (деякі з них на один поверх виходять на поверхню) цілковито підземні. Для логічності опису дослідженої системи, я буду притримуватися описаної структури, дещо доповнюватиму фотографіями та відео.

Сходові блоки, теплообмінні камери, бойлерна

Досліджуючи цю систему я нарахував щонайменше 6 сходових блоків рознесених по різним ділянкам. З-за того, у місці де розташована об’єкт по факту активний рельєф, а також різні частини системи створені у різних рівнях, то і сходові блоки від поверхні ведуть на різну глибину – деякі всього лише на рівень одного поверху, а деякі на рівень чотирьох поверхів вниз від поверхні. Більше нічого особливого про вертикальні зв’язки казати нема чого.

Ми занурилися в об’єкт через один такий зовнішній вхід, на диво тут функціонувало освітлення. Спустившись на 3 поверхи вглиб, потрапили до тамбурів з яких можна потрапити у дві теплообмінні камери. Тут при сходовому блоці були невеликі комори через які також колись заводилися труби ззовні, а наразі тут зберігають якийсь мотлох.

Обладнання теплообмінних камер давно демонтоване, і ці приміщення в реаліях військового стану використовують як підземні укриття – це два величезних зальних приміщення розміром завширшки 3 метри, висотою 4 метри і довжиною приблизно 25 метрів (фото 2-3). Одна з камер межує з технічним приміщенням, відкривши двері якого ми відчули сморід – освітивши ліхтарем побачили, що приміщення уражене чорною пліснявою (доволі небезпечна для людей). Тож ми обмежилися тим, що сфотографували величезний бойлер не заходячи в приміщення, і зачинили двері (фото 4).

Обладнання теплообмінних камер давно демонтоване, і ці приміщення в реаліях військового стану використовують як підземні укриття – це величезних зальних приміщення розміром завширшки 3 метри, висотою 4 метри і довжиною приблизно 25 метрів (фото 2-3). Одна з камер межує з технічним приміщенням, відкривши двері якого ми відчули сморід – освітивши ліхтарем побачили, що приміщення уражене чорною пліснявою (доволі небезпечна для людей). Тож ми обмежилися тим, що сфотографували величезний бойлер не заходячи в приміщення, і зачинили двері (фото 4).

Трубно-кабельний колектор та сантехнічний тунель

Нас дуже зацікавили гратяні двері за ящиками з протигазами (фото 8). Подолавши перепону з ящиків ми потрапили до двох паралельних тунелів. Той що ліворуч – це сантехнічний тунель (фото 9 – тунель №1) був облаштований кахлями, а на підлозі лежали залишки повітропроводу. Той шо праворуч (тунель №2) виявився трубно-кабельним колектором. Тунелі починалися з одного приміщення, але на той момент ми не розуміли, чи будуть вони надалі йти паралельно, тому ми рушили ТТК (трубно-кабельним колектором), бо він нам здавався цікавішим.

Це перший на мій досвід ТКК в якому не було хаотично розміщених мереж, усі труби були розмежовані окремими групами по функціоналу (фото 10). Теплотраса праворуч, водогін ліворуч, а кабелів поки не було – вони будуть далі.

Пройшовши приблизно сотню метрів колектором знайшли цікаву особливість. Висота колектора приблизно 2 метри, але раптом ми потрапили на ділянку висота якої була значно вищою на кілька метрів (фото 11). Довжина цієї камери складала приблизно 6 метрів і ніякого обладнання, окрім труб, ту не було розташовано. То для чого робити таку камеру?

Відповідь банально проста. Для глибоких підземних споруд створюють монтажні шахти або камери, через які здійснюють підйом ґрунту (за потреби), або спускають будматеріали та обладнання у систему, для подальшого його монтажу. Після завершення робіт цю шахту/камеру закривають. За потреби зробити ремонтні роботи чи заміну труб та обладнання цю камеру з поверхні можуть відкривати і виконувати через неї демонтаж/монтаж.

Просуваючись колектором ми звертали увагу на колодязі (фото 12), які вели від стелі до поверхні, рахуючи кількість кілець колодязя (стандартна висота бетонного кільця 890 мм), ставало зрозуміло, що над нами приблизно 5,5 метрів ґрунту до поверхні, тобто глибина (рівень підлоги) ТКК складала приблизно 7,5 метрів. Приємним бонусом була гарно прокладена (якимось перфекціоністом) у трубах на стелі електропроводка, яка півколами оминала колодязі, привертаючи до них особливу увагу.

Трубна частина колектору виглядала доволі охайно, але згодом у колектор «зайшла» купа дротів і це додало цьому тунелю трохи хаосу. Оскільки колектор не був обладнаний кронштейнами для прокладання кабелів, про організацію дротів тут мови не було, кабелі або лежали на підлозі чи на трубах, або взагалі перетинали прохідну частину колектору і нам доводилося обережно пролазити крізь ті дроти (фото 14). Цікаво було знайти величезну пластикову котушку від дротів, яку кабельники не спроміглися підняти на поверхню (фото 13).

Оглядаючи ТКК стало зрозуміло, що він прокладений паралельно сантехнічному тунелю (ним ми планували піти в зворотному напрямку), і іноді вони мають перехідні портали, через які можна потрапити з одного тунелю в інший і до додаткових сходових блоків, які ведуть до поверхні. Але у сантехнічному тунелі було прокладено якусь пластикову трубу водогону, в якій імовірно нещодавно був прорив, тому потоки води намили у ТКК багнюки (фото 15), в якій були відбитки слідів сантехніків та великих собачих лап (тут доречний жарт про те, що імовірно то були сантехники перевертні)

В дальніх ділянках колектору було влаштовано вентиляційні колодязі, які були ближче о поверхні (глибина залягання тут була менша, тому шо рельєф тут йшов на пониження), через які ми чули голоси людей і рух автівок, також через ці отвори сюди потрапляло багато сміття від людей (пластикові та пивні пляшки, фантики, пакети, недопалки тощо – все що люди полінувалися донести до смітника).

Колектор цієї системи не був прямим, він мав (умовно) зигзагоподібну траєкторію і повертав кілька разів то праворуч, то ліворуч (імовірно, оминаючи будівлі на поверхні) – це цікавіше ніж йти суцільно прямим тунелем. Пройшовши приблизно 350 метрів – ми дісталися кінця колектору. Тут була сама найнижча ділянка системи, бо сюди відходила уся вода, яка потрапляла в систему і уходила вона через отвір в підлозі в систему міської зливової каналізації. Також тут був влаштований перехід до сантехнічного колектору і один з виходів на поверхню. Поверхня тут була зовсім близько, бо тут наші телефони приймали мобільний інтернет і було чутно як поруч їздять автівки.

Також тут був отвір (прикритий якимось дерев’яним щитом), який вів до підвалів діючої будівлі (фото 17). Оскільки ми не «проникачі» і зайві проблеми нам не потрібні (був ризик зустріти охорону, а бо натрапити на сигналізацію), та і взагалі нас цікавила тільки підземна система, ми не пішли у підвали будівлі.

Повертатися до цеху насосної станції ми хотіли сантехнічним тунелем, але частина його і досі була забруднена вогким мулом після підтоплення (нещодавно був прорив водогону), тож частину шляху назад ми знову пройшли через ТКК, до найближчого перехідного отвору між тунелями. Перехідні отвори вели до сходових блоків технологічних виходів з системи (які закриті ззовні і наразі через них а ні вийти а ні потрапити неможливо), про які мали сповіщати інформаційні світильники – один з таких ми знайшли на підлозі (фото 18).

Запевнившись, що далі цей тунель сухий ми рушили вже ним. Стіни його було облаштовано кахлями і колись через нього проходив великий повітропровід (фото 19), який ніс охолоджене повітря з холод-вент центру до діючих будівель. Згодом ми повернулися до місця, де починалися обидва тунелі і зберігалися ящики з протигазами.

На цьому ж рівні знаходилася технологічна ніша, з якої відкривався огляд на насосний цех, який розташовувався на поверх нижче цієї відмітки. Частина ніші використовувалася як побутова зона, тут розташовувалися старі ящики для одягу та деякі інші меблі. Андрій Воланд оглянувши їх знайшов спецівку (робочий одяг) порожні пляшки від спиртного та грановані стакани – як не дивно, але це найпоширеніша знахідка у побутовках.

Оглядаючи цех підземної насосної станції з цього рівня – він здавався нам занадто великим (як для підземної споруди), бо більшими до нього я бачив тільки споруди метрополітену. Пізніше, звірившись з інженерною схема міста, вирахував розміри цього цеха – ширина 20 метрів, довжина 50 метрів і висота 7 метрів.

Перший огляд з рівня ніші: праворуч був енерговузол і в дальньому куту були сходи які вели на другий рівень до якихось приміщень, по середині були залишки якогось обладнання, праворуч відводилися оті великі повітропроводи, які ми бачили у сантехнічному тунелі. Більш детально ми оглянемо все спустившись в цей підземний цех.

Біля сходів ми відчули насичений сморід паливно-мастильних матеріалів, заглянувши під сходовий блок, виявили там склад порожніх діжок та каністр від мастила, авжеж деякі були пошкоджені і рідини з них розтікалися величезними масними плямами по підлозі.

Біля сходів вздовж стін розташовувалося два енерговузли – тут стояли електрощитові шафи, які були вже розкриті і обладнання яких вже було частково демонтоване. Один з блоків електричного обладнання був відгороджений на півтора метри сітчастим парканом – імовірно тут розташовувалася високовольтна частина. Згодом це підтвердив і пан Андрій, який оглядав залишки обладнання і знайшов ізоляційні ковпаки з високовольтних роз’єднувачів (які запобігають виходу електричної дуги за межі ковпака).
Оскільки я в електриці не дуже тямлю – подробиць я не можу написати. Єдине що можу додати – енерговузла тут було два, тому шо один відповідав за насосне обладнання, а другий за роботу вентиляційного обладнання.

Мою думку за функціональне призначення двох електро інсталяцій підтвердив факт, що над одним з них були випуски повітропроводів, а у сусідньому приміщенні розташовувалася велике приміщення вентиляційної камери. Венткамера була підтоплена, тому детально оглянути її ми не змогли. У проміні ліхтаря можна було побачити «равлики» вентагрегатів. Але у воді окрім залишків обладнання було щось живе – і це не жарт. Спочатку ми вважали, що тут шури бешкетують, але згодом ми виявили у цій системі невеличку кількість земноводних, а саме земляних жаб.

Над вентиляційною камерою був другий рівень з приміщеннями, з них у бік насосного цеху було зроблене оглядове вікно – імовірно це була кімната керування з робочими місцями операторів насосного цеху та венткамери. У куту цеха був сходовий блок, якій вів на другий рівень (фото 26) – ми рушили туди. Кімната керування була зачинена – шкода, але ламати замки чи двері не в наших правилах. Від сходів вело два коридори. Вказівник на стіні спрямовував праворуч з написом «Вихід» (фото 27), я рушив цим коридором (фото 28), а Андрій та Марк залишились біля кімнати керування. Цей хід привів мене до тамбура, з якого був шлях на поверхню через сходи. З поверхні відчувалося свіже повітря, видно світло та чутно голоси, але куди саме я вийду я не знав, тож не поспішав – зогледівся навкруги, побачив ще двері, смикнув їх і вони відкрилися. Приміщення за дверима були оздоблені кахлями, а на підлозі був засохлий мул – приміщення колись підтоплювалося… а от і причина – розірвана каналізаційна труба, тож ця субстанція зовсім не мул (вибачте за подробиці). Виявив тут ряд сантехнічних приладів – тож, без сумнівів, ці приміщення колись були підземною громадською вбиральнею, яка обслуговувала певний об’єкт, але наразі чисті її приміщення та сходові блоки використовували як склад. Тут, по класиці було два блоки вбиральнь – чоловічий та жіночий, і для кожного був окремий сходовий блок на поверхню, але виходи були зачинені гратяними дверима. Більше тут нічого цікавого не було – тож я повернувся до Андрія та Марка.

Хлопці вже встигли оглянути коридор, що вів ліворуч – він прямував до побутових приміщень операторів насосної станції (кімната персоналу, санвузол, душова, комора).

Оглянувши усі супутні приміщення, переходи та колектори – пішли досліджувати цех насосної станції.

З більш-менш збереженого устаткування тут була замкнена система водогону з станцією на чотири відцентровані насоси (фото 30-31). Самі насоси невеличкі, але їх мали обертати потужні електродвигуни, яких вже немає – тож, і не одразу зрозуміло, що тут залишилось обладнання.
Марка дуже зацікавила ця станція – вона нагадала йому анімований скрінсейвер у старому «Віндовсі» («Труби» або «Pipeline 3d screensaver») – він дуже радів цьому факту, кажучи, що – «нарешті він побачив це в реальному світі».

В дальній частині цеху обладнання вже не було (фото 32)– все демонтоване, залишилися тількі фундаменти під агрегати та приямки (чи то для збору конденсату, чи то мастила). Деякі труби і досі ведуть до вже неіснуючого обладнання (фото 33-34). Вздовж однієї зі стін проходив канал, для збору та відкачки води.

Знайшли тут величезну ртутну лампу ДРЛ-1000 – без сумніву, це найбільша лампа, яку я коли-небудь тримав у руках. Ми обережно оглянули знахідку (фото 35). Мені вона нагадала (в залежності від того як її тримати) або скляний глечик з молоком, або велетенське морозиво-ріжок – тож я не втримався і зробив кумедне фото з «велетенським морозивом» (фото 36).

Залишилося розкрити тільки одне питання – як ця система функціонувала як кондиціонер? Щоб це зрозуміти треба було оглянути все. Останній пазл системи – це повітрозабірні рукави (фото 37). Тепер я приблизно уявляю як функціонувала ця система.

Спробую приблизно пояснити:

Замкнена система водогону, циркулювала через фонтан на поверхні, де вода охолоджувалася, потім знову потрапляла у підземну систему, і, імовірно, через якісь калорифери чи радіатори вода охолоджувала температуру повітря у системі.
Вентиляційна система забирала свіже повітря з поверхні, випускала його у систему (над електричним обладнанням було декілька великих повітропроводів, які подавали повітря з поверхні), створюючи надлишковий тиск і проганяла його через охолоджені або нагріті радіатори (залежно від того, яка пора року / нагадаю, тут у системі є бойлерна, яка могла відповідати за нагрівання води). Повітря циркулювало в підземній системі через відповідне обладнання насосної зали та теплообмінних камер, набуваючи необхідної температури.
Через забірні рукави (фото 37) повітря потрапляло у величезний повітропровід, яким транспортувалося через сантехнічний тунель до будівель, де повітря потрапляло в локальну систему вентиляції та кондиціонування будівлі.

Наш час у цьому цікавому підземеллі був обмежений, тож світлин не багато. Та й у цій статті складно передати побачене, а світлинами не передати масштабів цієї системи, тож раджу переглянути відзняті нами відео:

Підземний ХВЦ – проникли в інженерну систему

Частина 1

Частина 2

Наостанок, для тих, кого зацікавила наша діяльність, додам посилання на наші інтернет-ресурси.

Андрій Воланд – urbex-дослідник

Telegram: AW_ST49
Instagram: andrey_woland
YouTube: Andrey_Woland

Марк Стар — дитячий контент

YouTube: Vuiko_Mark

Ден Вейссман – urbex-дослідник, блогер, автор статей

Telegram: denweissman
Instagram: denweissman
YouTube: DenWeissman