Знайдена плівка. Таромський кар’єр
Занедбаний та затоплений гранітний кар’єр – Дніпропетровська область, Україна.
Цей невеличкий допис – то спогади про мої перші сталки тридцятирічної давнини, та трохи спростувань чуток… Такий собі краєзнавчій троллінг 😉Чому спростувань? Тому, шо ті всі чутки відрізняються від моїх особистих спогадів. Також покажу кілька рідкісних Lo-Fi-них світлин Таромського кар’єра.
Знайдена плівка
В дитинстві я дуже хотів собі фотокамеру. Першою камерою була «Смена 8м» (це дуже дешева і не надійна камера), а фотографувати у кризисні 90-ті було дуже складно – а ні плівку, а ні фотопапір, а ні реактиви дістати неможливо, особливо для звичайного підлітка. Пам’ятаю, як за дешево купив у знайомого пів коробки дуже простроченої (не відомо в яких умовах її тримали) «Свема 64» і був тому радий. Фотографував плівку за плівкою, і складав назад у коробку, бо проявити не міг (ні чим було, тай не вмів тоді ще). Так ті плівки накопичувались, а деякі губились у часі та просторі…
Років 15-ть тому у домашньому мотлоху я знайшов якусь ч.б. плівку, і вирішив її проявити тим, шо було під рукою. Мені не було її шкода, бо я не був впевнений шо то моя плівка, і шо на ній щось є. Знайшов якісь прострочені реактиви – і якось наспіх проявив. Як казав мій друг дитинства: «косо-криво – лишь-бы живо» (Дене, якщо ти це читаєш – тобі привіт та обійми).
Яким же було моє здивування, коли я побачив на негативах зображення і став впізнавати на кадрах знайомі з дитинства пейзажі та образи. Так – то була моя плівка і то були мої спогади.
На плівці зображено наші походеньки по тоді ще діючому Таромському кар’єру. Туди ходив і з другом (то були наші перші індустріально-туристичні експірієнси), а потім і сестру туди водив, і батькові місце де рибалити підшукали.
Поностальгірував трохи і знову поклав плівку у коробку, до інших роликів і знов забув про ті спогади на 15-ть років, бо друкувати неякісні фото було якось соромно…
Таромський кар’єр до моїх спогадів
Останній тиждень, кілька моїх знайомих їздили на закинутий Таромський кар’єр. Колишня промтериторія з обмеженим доступом сьогодні стала привабливим ландшафтно-туристичним об’єктом місцевого значення. Два глибоких таємничих озера, та скелясті береги – приваблюють дайверів, велотуристів, рибалок та любителів пікніків. А я пам’ятаю цей кар’єр геть зовсім іншим.
Але зазирну трохи далі у часі. Щє до моїх особистих спогадів.
На місці де зараз виробітки кар’єра, колись проходив шлях (зараз це вул. Мостова), вздовж якого ближче до берега Дніпра розташовувалися приватні садиби. Частина гранітних порід тут виходила на беріг, тож про безкоштовний будматеріал місцеві знали і потроху тягали собі каміння на будівництво.
Щоб пояснити, як розвивався та занепадав цей об’єкт, я використаю матеріали сайту інтерактивних історичних мап блогера Артема Костюка OldMaps.dp.ua
Ось так виглядала у 1941 році місцевість де зараз розташувався Таромський кар’єр. https://oldmaps.dp.ua/
Ось такий вигляд майбутній кар’єр мав у 1943 році https://oldmaps.dp.ua/
Оскільки аерознімок 1941 року не показовий і на ньому не зрозуміло, чи ведеться якась діяльність на кар’єрі, додам пару цікавих газетних вирізок (вибачте за якість – якав же є) з медіа-архіву Олексія Адамчика.
Ліворуч вирізка 1941 року на якому надрукована невеличка об’ява – далі цитата:
«Таромському гранітному кар’єру Дніпровського управління річного пароплавства «ДУРП» потрібні:
– Гірничий інженер або технік на посаду технорука, гірничий десятник;
– Охоронець;
– Старший бухгалтер та помічник бухгалтера;
Усі пропозиції адресувати – Дніпропетровськ… (далі нерозбірливо)»
Праворуч вирізка на від 27.08.1961 року з якого ми дізнаємося про цікавий факт – далі цитата:
«Як же краще подолати скелясту стіну? – думають молоді альпіністи – учні Дніпропетровського зварювального технікуму. – Адже досвідчені скелелази спочатку обмацують стіни поглядом, а лише потім руками і ногами.
Де ж збираються подолати стрімкі скелі молоді горосходжувачі? В Криму? На Кавказі? Ні. На західній околиці обласного центра – в Таромському кар’єрі. Скелясті кручі понад Дніпром стали улюбленим місцем тренування альпіністів – своїм «місцевим Кавказом.
Текст: І. Кацельсон»
Що нам дає ця інформація?
- По-перше – стає зрозуміло, що з 1941 року планувався промисловий видобуток каменю та щебню і доставка їх судноплавним транспортом.
- По-друге – вже у 1960х рр. кар’єр приваблював екстремалів і поціновувачів активного туризму.
В 1950-х провели геологічну розвідку, садиби відселили, а шлях перенесли вище на пагорб, і розпочали відкриту розробку, щоб видобувати граніт та гравій для зростаючих будівельних потреб двох великих міст – Дніпропетровська та Дніпродзержинська. Потреби у матеріалі зростали, кар’єр розростався у північно-західному напрямку вздовж берега Дніпра – так з’явилася й друга виробітка.
Таромський кар’єр у 1970 році https://oldmaps.dp.ua/
Країна переживала будівельний бум, горізонти йшли вглиб, згодом котловани стали нижче рівня вод могутнього Дніпра, то було ризиковано бо виробки підійшли близько до краю берега. Гірняки вирішили розгортати виробництво у бік пагорба, тому у 1970 році почали прокладати об’їзну дорогу, тож згодом шлях знову перенесли ще вище на пагорб.
Таромський кар’єр у 1972 році https://oldmaps.dp.ua/
У 1974 році старий шлях, який йшов впритул до кар’єру потроху починають поглинати виробки. Але десятиріччя підривних робіт роблять граніт ще більше трещінуіватим, тож деінде на подошвах кар’єра починає з’являтися вода.
Ходять чутки («люди кажуть, а люди не брешуть» (ц)), що кар’єр припинив роботу у 1991-му бо дійшли до джерел і виробки майже миттєво поглинула вода. Так от я хочу ці чутки спростувати!!!
По-перше – вода у будь-яких гірських виробках – то справа звична і такі проблеми давно навчилися вирішувати збором води у зумпфах та відкачкою необхідною кількістю насосів. Тож вода у виробках Таромського почала з’являтися ще на прикінці 1960-х початку 1970-х. Ось, наприклад, аерофотознімок 1975 року. Придивіться уважно – вже можна бачити невеличкі озерця на дні виробок.
Таромський кар’єр у 1975 році https://oldmaps.dp.ua/
По-друге, на мою особисту думку, вода саме в цім кар’єрі не джерельна, а річкова, бо, як я і писав вище, регулярні вибухові роботи, сприяли інфільтрації вод Дніпра. Мабуть в ці роки потреби у будівництві зменшилися, бо видобуток граніту тимчасово припинився. Тож до 1980-року водою заповнилися обидві виробки кар’єра.
Таромський кар’єр у 1980 році https://oldmaps.dp.ua/
Але тут є одне «але»! Біля Дніпропетровська функціонувало кілька гранітних кар’єрів і вони продовжували роботу, а цей припинив роботу і навіть його затопило водою.
У мене було припущення, яке потребувало перевірки, шо граніт звідси возили здебільше на Дніпродзержинському напрямку. Я звернувся до своїх колег-дослідників історії з міста Кам’янське (спільнота ALTERKAM) з цим питанням – мені підтвердили, що більшість щебню на потреби великих будівництв в цей період тоді ще Дніпродзержинськ отримував саме з цих виробок. Це і було причиною останнього осушення і перезапуску видобутку в цих копальнях.
У мене склалося враження, що дехто з користувачів сервісу OldMaps.dp.ua впевнені, шо кар’єр стоїть затоплений з 80-х років, але це не так. В середині 90-х я ходив своїми двома по самому дну виробок. Це означає, шо він затоплювався і продовжував роботу як мініму два рази.
Скоріш за все, у другій половині 80-х роботи вирішили продовжити, тож воду відкачали. Згідно супутникових знімків (саме так – в ці роки знімали вже супутниками – хоч і в монохромних тонах) 1982-1984-х років проводилися інженерні роботи по відкачуванню води з північної виробки. Вже у 1984-му році вона була майже суха. Усі шари знімків цієї локації Ви і самі можете відслідкувати на сервісі oldmaps.com.ua.
Я поки не можу підтвердити це супутниковими знімками, але до 1990-х було відкачано воду і з південної виробки – бо на початку 90-х вже в обох виробках працювала техніка і видобувався граніт. Я бачив обидві виробки діючими і навіть спускався в них, бо об’єкт майже не охоронявся і в неробочий час присутність працівників на ньому була майже нульова.
Далі будуть мої особисті спогади.
Таромський кар’єр, мої спогади
Я пам’ятаю Таромський кар’єр таким.
В 1990-х я проводив кожне літо (а іноді й частину весни та осені) в Сухачівці. Всі ті роки я періодично чув попереджувальні сигнали, промислові вибухи та сигнали відбою. Іноді було до трьох вибухів на добу. Нам було цікаво – тож ми ходили (поза робочиі годинни, або вихідні – тобто, тільки в безпечний час) дивитися на те, шо там відбувалося.
На дні (подошві) кар’єра працювали бурові станки та великі екскаватори, біля кожної виробки (там ї було дві) працювали дробильні комплекси та грохоти, які розподіляли щебінь на фракції. До грохотів постійно їхали самоскиди КрАЗ 256, які наповнювали гравійною відсипкою, а ті її відвозили кудись.
Виробки були поділені на горизонти, як тераси. Коли ми гуляли по горизонтам, нам траплялися каміння з отворами від свердловин, через які закладали вибухівку, або каміння з якимись відмітками, які намалювали геологи. В деяких місцях стояло кілка бетонних укриттів-колпаків, де переховувалися від уламків вибухотехніки під час робіт. Біля скель і особливо на підошві кар’єра було дуже спекотно та задушно навіть ввечері, бо гранітне каміння нагрівалося на сонці і довго віддавало накопичене тепло.
З південно-східного боку були невеличкі адміністративно-побутові будівлі та подвір’я з майстернями механіків, які обслуговували трактори та екскаватори. Біля берега й досі зберіглася бетонна пристань на якій працював портальний кран, шо відвантажував відвали на баржі грейферним ковшем. Але жодного разу я не бачив як той працював. Біля пристані було глибоко, тож ми ходили туди рибалити бичків.
Навпроти пристані на лівому березі був заповідник з «пташиним базаром» річкових птахів (чайки, крачки, качки, лелекі та чаплі), тож в день пташиний гвалт було чутно дуже гучно навіть через русло річки. Але й тут птахів вистачало – іноді біля хозбудівель з високих трав здіймалися перелякані кимось куріпки. Трохи нижче за течією біля берега на мілині знаходилася напівзатонула баржа.
З пагорба над кар’єром відкривався краєвид на Дніпро та на Орільський заповідник (той, шо навпроти – на лівому березі). Гуляли на той пагорб і вночі – в цей час нам відкривався фантастичний краєвид як на картинах Архіпа Куїнджи «Українська ніч», але до місячного світла, яке відбивалося від річки, додавалися й далекі індустріальні силуети та вогні ДМЗ.
Саме таким я пам’ятаю це місце.
Коли скінчилася робота?
Хоч деякі люди стверджують, шо останній рік роботи Таромського кар’єра був 1991-й, але кар’єр пропрацював до середини 1990-х, то мені підтвердив один зі знайомих вибухотехніків. Потім сталася криза 90-х, великі будівництва припинилися по всій країні, потреби у великих об’ємах граніта відпали, тож поступово тут все стало занепадати, руйнуватися, розкрадатися. Насоси відключили й вода поступово наповнювала виробки, поглинаючи горизонт за горизонтом, поки рівень не дійшов річкових вод.
Так колишня промислова територія перетворилася на дивовижне ландшафтне утворення.
В 2010-му я повернувся сюди вже з дорогою сучасною камерою. Але це вже інша історія…
Сучасний стан Таромського кар’єра такий – обидві «чаші» цілком затоплені і перетворилися на два чистих озера. Деякі інфраструктурні споруди вже цілком зруйновані, а деякі ще стоять занедбані або у аварійному стані.
Друзі зі сталкерської спільноти в березні 2025 року навіть перевіряли тут радіаційний фон – радіометр-дозиметр «СТОРА» РКС-01 показав загальний радіаційний фон у межах норми. А саме 0,12 µSv/год – це показник на пагорбі над виробками, а найвищий показник прилад показав безпосередньо на гранітному валуні на одному з горизонтів виробок (ближче до р. Дніпра) – 0,20 µSv/год.
Що до туризму. Чи там практикують наразі скелелазіння – мені не відомо. Але хлопці тут залюбки стрибають зі скель у воду. Авжеж ці водойми приваблюють сюди і дайверів, і рибалок та й звичайних пляжників. На одному з горизонтів утворилася деяка туристична інфраструктура – ділки улаштували тут альтанки, мангали за гроші та напої-закуски за спекулятивними цінами.
Цікавий факт що до місцевої фауни. Наш колега по індустріальним дослідженням Кирило-Навігатор купаючись у озерах що утворилися в «чашах» кар’єру помітив маленьких прісноводних медуз.
Перші медузи на цій ділянці річки Дніпро почали з’являтися ще у 1990-х роках. Мій батько рибалив тут і казав, що бачив медуз у прісній воді. Тоді я скептично поставився до цієї інформації – тож наступного разу батько приніс нам у баночці живу медузу показати – як доказ своїх слів.
Як цей вид сюди потрапив? Пояснення доволі логічне
Вони потрапили сюди з суднами “річка-море” (ще за часів, коли Дніпро був повноцінною судноплавною транспортною артерією країни) – в морі судна могли набирати водяний баласт (імовірно разом з медузами) для врівноваження крену судна (це технічна норма при нерівномірному завантаженні судна). В річці вони могли скидати водяний баласт.
Тож деякі медузи з часом адаптувалися до Дніпрової води.
Але, те, що медузи плавають у Таромських кар’єрах – доказує мою теорію, що вода в сюди потрапляє не з підземних джерел, а саме з Дніпра.
Яким я бачу майбутнє цього пост-індустріального об’єкта?
Навряд чи тут в майбутньому будуть видобувати граніт у промислових масштабах. Хоча і такий варіант можливий (якщо знову відкачати воду), я впевнений, шо більшість гранітних мас на освоєній ділянці вже видобуто, а розширюватися (вже вкотре) кар’єру не дозволять.
Я як архітектор бачу величезний туристично-рекреаційний потенціал цієї локації. Тут неймовірні краєвиди, цікавий активний рельєф, дві унікальні водойми.
Авжеж тут вже є якийсь «локальний двіж» по туризму, але це дрібнота.
Цей об’єкт варто освоювати комплексно – створити туристичну базу. А ще цікавіше було б створити тут «центр підготовки екстремальних професій» – тут можна готувати дайверів, рятувальників, промислових і гірничих альпіністів, тут можна відпрацьовувати різноманітні рятувальні місії. Тут може бути і спортивна база де тренуватимуться парапланеристи, пірнальники та плавці, каякери та сапбордисти, є можливість прокласти пару веломаршрутів (гірські велосипеди) для різних навантажень. Тут можна встановити воднолижний буксир (канатно-буксирувальна дорога), облаштувати страйкбольні полігони чи стрілецькі тири.
Потенціал в цьому місці є – потрібно тільки бажання, єдина концепція та інвестиції
